Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 623/5106/15-к
провадження № 51-6087км19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої Вус С.М.,
суддів Єремейчука С.В., Чистика А.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Голубенко О.В.,
прокурора Матюшевої О.В.,
виправданого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Старченко Я.В. на вирок Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в кримінальному провадженні № 42015220000000412 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Джамбул (Казахстан), жителя АДРЕСА_1 ), громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 травня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього кримінального правопорушення.
Прийнято рішення щодо речових доказів, судових витрат та заходів забезпечення кримінального провадження.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року зазначений вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, за таких обставин.
ОСОБА_1 перебував на посаді завідуючого Ізюмського районного сектора ГУДМС України у Харківській області з 14 серпня 2012 року (наказ голови ДМС України № 718-к від 14 серпня 2012 року). Приблизно о 12:50 18 червня 2015 року в його службовому кабінеті у будівлі за адресою: АДРЕСА_2 до нього звернулася ОСОБА_2 з проханням про реєстрацію місця перебування групи її знайомих осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. При цьому ОСОБА_2 зазначила, що вказані особи не можуть самостійно звернутись для реєстрації у зв`язку з відсутністю можливості виїхати з м. Горлівка Донецької області. За здійснення відповідної реєстрації без особистої явки цих осіб, тобто у порушення п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 попросив у ОСОБА_2 неправомірну вигоду в розмірі 500,00 грн за кожну особу.
У подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1, діючи з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення протиправним шляхом, використовуючи своє службове становище та владні повноваження, 25 червня 2015 року приблизно о 15:30, знаходячись в приміщенні службового кабінету № 1 будівлі Ізюмського РС ГУДМС у Харківській області, одержав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 2000,00 грн за реєстрацію місця перебування ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, без проведення відповідної перевірки та їх особистої присутності.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повернення до стадії судового розгляду та дослідження доказів, зокрема, допит свідків та дослідження розсекреченої ухвали апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, фактично змусивши сторону обвинувачення перейти до судових дебатів, чим допустив упередженість та порушення принципу змагальності сторін, а наслідком такого рішення суду стало необґрунтоване визнання ряду доказів у кримінальному провадженні недопустимими. Також не погоджується з висновками суду про недопустимість доказів, отриманих під час огляду місця події, та провокаційний характер дій ОСОБА_2 . Вказує на те, що судом не конкретизовано з посиланням на відповідні пункт і частину статей 373, 374 КПК України підставу для виправдання ОСОБА_1 . При цьому апеляційним судом безпідставно відмовлено прокурору в дослідженні доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, та не усунуто допущених останнім процесуальних порушень.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу прокурора надійшли заперечення виправданого ОСОБА_1 та в його інтересах захисника Бекузарова Р.Е., в яких вони просять вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, вважаючи їх законними та обґрунтованими.
Прокурор Матюшева О.В. у засіданні суду касаційної інстанції підтримала касаційну скаргу частково, вважала, що ухвала суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_1 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в цьому суді.
Виправданий ОСОБА_1 з наданням відповідних пояснень заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
За приписами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим (ст. 370 КПК України). Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.
Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.
Колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному проваджені судами попередніх інстанцій вищевказаних вимог кримінального процесуального закону дотримано.
Так, із мотивувальної частини виправдувального вироку стосовно ОСОБА_1 вбачається, що у ній викладено формулювання обвинувачення, пред`явленого останньому, та підстави його виправдання із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення і дійшов висновку про відсутність в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
При ухвалені виправдувального вироку суд першої інстанції виходив із того, що надані стороною обвинувачення докази є неналежними та недопустимими, у своєму взаємозв`язку не узгоджуються між собою, а їх сукупності не достатньо для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
З огляду на те, що у судовому засіданні стороною обвинувачення не було доведено винуватість ОСОБА_1 поза розумним сумнівом, суд першої інстанції дійшов висновку, що він має бути виправданий за відсутністю в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Не погодившись з виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу на цей вирок, яка за змістом аналогічна доводам його касаційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, розглянувши апеляційну скаргу прокурора, належним чином перевірив усі її доводи, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_1 і мотивами прийнятого ним рішення та законно й обґрунтовано постановив залишити вказаний вирок без змін, із чим погоджується і колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Зокрема, даючи оцінку рішенню місцевого суду щодо визнання ряду доказів недопустимими, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутня ухвала слідчого судді Апеляційного суду Харківської області № 7548т від 15 червня 2015 року про надання дозволу на проведення аудіо- та відеоконтролю за ОСОБА_1 . Незважаючи на те, що з метою перевірки законності проведених у кримінальному провадженні слідчих дій суд першої інстанції зобов`язав прокурора надати вказану ухвалу слідчого судді та через невиконання ним такого обов`язку протягом тривалого часу встановив граничний строк для надання цієї ухвали, після спливу якого розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин, відповідна ухвала протягом усього судового розгляду, який тривав більше двох років, так і не була надана для дослідження суду. При цьому відсутність ухвали слідчого судді прокурор пояснював відмовою апеляційного суду в її наданні з причини неналежного оформлення прокурором клопотання про її розсекречення, однак жодного доказу на користь того, що розсекречення не відбувається не з вини прокурора, стороною обвинувачення надано не було.
Лише під час судових дебатів прокурор заявив клопотання про повернення до судового розгляду з метою дослідження розсекреченої ухвали слідчого судді апеляційного суду, а також допиту свідка ОСОБА_7 та направлення запиту до управління соціального захисту, яке після з`ясування думки інших учасників судового провадження було обґрунтовано відхилене судом першої інстанції з посиланням на відповідні норми кримінального процесуального закону щодо змагальності сторін та диспозитивності, безпосередності дослідження доказів та розумності строків кримінального провадження (статті 22, 23, 26, 28, 113 КПК України).
У засіданні суду апеляційної інстанції прокурор так само заявляв клопотання про дослідження розсекреченої ухвали слідчого судді Апеляційного суду Харківської області № 7548т від 15 червня 2015 року, яке було задоволено колегією суддів апеляційного суду, однак, незважаючи на те, що справа перебувала в апеляційному суді майже рік і була призначена до апеляційного розгляду за дев`ять місяців, про що сторона обвинувачення була повідомлена належним чином, прокурор вказану ухвалу суду не надав, пославшись на її відсутність у його розпорядженні та необхідність додаткового часу для її отримання.