Постанова
Іменем України
22 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 753/17615/14
провадження № 61-23132св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька Олександра Вадимівна,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Желепи О. В., Олійника В. І.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька О. В., про часткове припинення договору довічного утримання та визнання права власності на частину квартири, в якому просила: визнати договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., реєстраційний номер 1666, в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, припиненим; визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 18 жовтня 2012 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 уклали з нею договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., яким передали у власність їй, як набувачу, належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 . Зазначена квартира належала на праві власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у розмірі по Ѕ частині кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 березня 1997 року ВО "Київський радіозавод", згідно з розпорядженням № 105 від 11 березня 1997 року, зареєстрованого Бюро технічної інвентаризації м. Києва 18 березня 1997 року (реєстровий запис № 2691).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, а отже, договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року у частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 припинив свою дію, тому виконання зобов`язань набувачем ОСОБА_1 за цим договором припинилися по відношенню до відчужувача ОСОБА_6 .
Позивачка вказувала на те, що, звернувшись до державного реєстратора прав на нерухоме майно з приводу реєстрації права власності на частку майна, вона отримала відмову у державній реєстрації права власності, оскільки подані нею документи не надають реєстратору встановити таке право, тобто необхідне чітке визначення її права власності, її частки на вказану квартиру.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила задовольнити позов у повному обсязі.
З вказаним позовом ОСОБА_1 звернулася до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради у зв`язку зі смертю у листопаді 2015 року ОСОБА_5 та відсутністю спадкоємців.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року позов задоволено.
Визнано договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1667, в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, припиненим.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку зі смертю відчужувача, договір довічного утримання від 18 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_1, в частині його укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, є припиненим, тому позивачка стала власником Ѕ частини квартири, переданої їй за договором довічного утримання (догляду). Суд виходив з того, що вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, а обставин, що спростовують позовні вимоги, не встановлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, особи, які не брали участі у справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду апеляційні скарги.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Регурецька О. В., про часткове припинення договору довічного утримання та визнання права власності на частину квартири відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, клопотань про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи, як співвідповідача, не заявляв.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_7 звернулась до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Доводи інших учасників справи
У лютому 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
У березні 2020 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Інші учасники справи своєї позиції щодо касаційної скарги не висловили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.
18 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій установили, що 18 жовтня 2012 року ОСОБА_5 та її син ОСОБА_6 спільно уклали з ОСОБА_1 договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Регурецькою О. В., за яким ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали у власність ОСОБА_1 належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 .
Зазначена квартира належала ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності - у розмірі Ѕ частини кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 11 березня 1997 року ВО "Київський радіозавод" згідно з розпорядженням № 105 від 11 березня 1997 року, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 18 березня 1997 року, реєстраційний запис № 2691.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про його смерть.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть від 09 березня 2016 року, № витягу 00016406637.
Апеляційним судом також встановлено, що згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 18 вересня 2017 року, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності належала ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2015 року.
21 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно пункту 1 якого, ОСОБА_3 передав у власність (продав) ОСОБА_2, а ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_3 (купує) квартиру за АДРЕСА_1, і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором.