ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2020 року
Київ
справа №569/19123/17
адміністративне провадження №К/9901/2337/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 569/19123/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,
третя особа Рівненський обласний військовий комісаріат,
про зобов`язання до вчинення дій
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2018 року (у складі судді Першко О.О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Глушка І.В., Большакової О.О., Макарика В.Я.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі також - відповідач, Управління), за участю третьої особи Рівненського обласного військового комісаріату (далі також - третя особа, військкомат), у якому просив зобов`язати поновити виплату пенсії за вислугу років з 07 жовтня 2009 року шляхом її призначення знову відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ) в розмірі не меншому прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позову зазначено, що з 05 грудня 1983 року він був одержувачем пенсії, призначеної за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII та у зв`язку з виїздом в Ізраїль виплата пенсії була припинена. На думку позивача, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рн/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058- IV (далі - Закон № 1058- IV), оскільки вказані норми визнані неконституційними.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2018 року позовні вимоги, що знаходяться поза межами шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом за період з 07 жовтня 2009 року по 03 червня 2017 року залишено без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, позов задоволено частково: зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, починаючи з 04 червня 2017 року. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у позивача як громадянина України з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07 жовтня 2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Проте наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду. Крім того, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про проведення індексації пенсії та компенсацію втрати частини доходів, суди зазначили, що відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, неотримані з вини пенсійного органу суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів у разі проведених нарахувань. Проте таких нарахувань відповідачем у спірному періоді не проводилось, а тому суди дійшли висновку, що вимога щодо компенсації втрати частини доходів не підлягає задоволенню. Також суди зазначили, що відновлення виплати пенсії на підставі рішення суду є відновленням порушеного права позивача на отримання належної виплати в розмірі, встановленому законом, та не може бути підставою для здійснення нової індексації із застосуванням нового рівня споживчих цін та відповідно для встановлення нового базового місяця, тому позовна вимога про проведення індексації пенсії, яку слід поновити позивачу, задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2018 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення Рівненського міського суду Рівненської області в частині строку, з якого має бути поновлена пенсія.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга подана 15 січня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №569/19123/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України та з 22 січня 2002 року прийнятий на консульський облік в Посольстві України в Державі Ізраїль, де проживає до цього часу, що підтверджується копією паспорта.
З 1983 року позивачу призначено пенсію за вислугу років. Виплату зазначеної пенсії було припинено у зв`язку з виїздом позивача на постійне місце проживання в Ізраїль.
04 травня 2017 року представник позивача адвокат Меламед Вадим на підставі довіреності звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області листом № П-298/024-15 від 02 червня 2017 року, посилаючись на відсутність правових підстав у поновленні виплати пенсії, у задоволенні вимог поданої заяви відмовлено.
Відмова мотивована тим, що відповідно до статті 62 Закону № 2662-ХІІ пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Пенсії, призначені вказаним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом № 1058-IV, статтею 51 якого визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
З урахуванням наведеного, на підставі заяв ОСОБА_1 щодо виїзду та виплати пенсії за 6 місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю від 06 вересня 2001 року та від 07 вересня 2001 року виплата пенсії припинена з 30 січня 2001 року та проведено виплату пенсії за 6 місяців. Водночас роз`яснено, що оскільки міжнародні договори між державою Україна та Ізраїль відсутні, підстав для відновлення виплати пенсії ОСОБА_1 немає.
Позивач, вважаючи дії пенсійного органу щодо відмови у поновленні виплати пенсії протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначено, що виплата пенсії має бути поновлена саме з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 з компенсацією втрати частини доходів. Крім того, зазначає, що застосування до даних правовідносин шестимісячного строку для звернення до суду, встановленого статтею 122 КАС України є помилковим, оскільки Закон № 1058-IV передбачає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
10 лютого 2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, зокрема тому, що позивач протиправно просить поновити виплату пенсії з 07 жовтня 2009 року, що суперечить статті 122 КАС України.
28 березня 2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив Управління, де позивач наголошує, що твердження відповідача є незаконними. Крім того, позивач наголошує, що Управлінням було штучно створено ситуацію, в якій пенсіонери України, які виїхали до Ізраїлю, не мають права на поновлення виплати пенсії з вищезазначених причин.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2018 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Постановою правління Пенсійного фонду України затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2) (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку № 22-1).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 травня 2017 року представник позивача звернувся до пенсійного органу із відповідною заявою про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії. За наслідком розгляду поданих документів позивачем було отримано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, де зазначено, що виникнення права на пенсію пов`язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні.
Суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних рішеннях дійшли висновку, що наявність обов`язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності дотримання встановлених законом строків звернення до суду за захистом свого права. Суди виходили з того, що, після прийняття та опублікування Рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року та невідновлення виплати пенсії, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак з цього моменту розпочався відлік строку звернення до суду.
З такими висновками судів попередніх інстанцій стосовно застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду колегія суддів Верховного Суду не погоджується, виходячи із наступного.
Згідно із частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 100 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 122 та 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.