ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2020 року
Київ
справа №361/1348/17
адміністративне провадження №К/9901/56080/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №361/1348/17
за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов`язання призначити пенсію, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Акерман Олега Матвійовича на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року, прийняте у складі головуючого судді Сердинського В.С., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Коротких А.Ю., Чаку Є.В.,
в с т а н о в и в :
У лютому 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суджу з позовом до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов`язання призначити пенсію.
В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначали, що до липня 1997 року проживали у м. Бровари та надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України. Вказують, що їх уповноважений представник звернувся до Пенсійного органу з заявами про призначення пенсій, проте їм було відмовлено з підстав непідтвердження проживання в місті Бровари.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що до липня 1997 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, проживали у АДРЕСА_1, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
30 червня 2016 року представник позивачів Акерман О.М. особисто звернувся до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявами про призначення пенсій за віком. До заяв додано всі необхідні та достатні документи для призначення пенсій, а саме: довідка про службу у Збройних Силах, оригінали трудових книжок, нотаріально посвідчені копії паспортів, картки платників податків, заяви про перерахування пенсійних виплат на банківські рахунки, нотаріально посвідчені копії довіреностей, паспорт представника.
Спеціалістом Пенсійного органу були оглянуті надані документи, але в прийнятті та реєстрації заяв відмовлено в зв`язку з відсутністю внутрішніх паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з реєстрацією в м. Броварах.
За фактом неприйняття заяв від 30 червня 2016 року до Броварського відділу поліції ГУНП України в Київській області подано відповідну заяву.
08 липня 2016 року у зв`язку з неприйняттям відповідних заяв та документів, заяви про призначення пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із засвідченням на них справжності підпису довіреної особи та встановленням його дієздатності нотаріусом з доданими документами, в тому числі оригіналами трудових книжок, направлені до Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області поштою.
Листами Броварського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 349/3-01 від 26 липня 2016 року повідомлено, що в поданих документах відсутня інформація про реєстрацію або фактичне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у м. Бровари та Броварському районі Київської області.
Не погоджуючись з такою відмовою відповідача у призначенні пенсії та вважаючи права позивачів порушеними, їх представник звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що фактично рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалось. Апеляційний суд також зазначив, що представник позивачів мав надати інформацію щодо попередньої реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у м. Бровари та Броварському районі Київської області та довідки про заробітну плату особи за період страхового стажу до 01 липня 2000 року.
Позивач ОСОБА_1 не погодився із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і через свого представника подав касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд. Зазначає, зокрема, що право громадянина на одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Звертає також увагу і на те, що ненадання довідки про заробітну плату не є порушенням Порядку №22-1 та не є підставою для відмови у призначенні пенсії.
У поданому відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні скарги.
Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.