ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 826/1942/17
адміністративне провадження № К/9901/69463/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Мороз Л.Л.,
суддів: Рибачука А.І., Стародуба О.П.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1942/17
за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Тублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал", про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Горун Наталі Михайлівни на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року, прийняте у складі головуючого судді Федорчука А.Б., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 6 грудня 2018 року, ухвалену у складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П.,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 30.01.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал".
Позивачка у позовній заяві вказувала, що оскаржуване рішення відповідача прийнято протиправно та без урахування всіх фактичних обставин справи, оскільки умовою нікчемності є безоплатність відчуження майна, натомість ціна договору відступлення, яку отримав банк складає 20000,00 грн. Також зазначила, що вказаний кредитний договір за своїми економічними показниками (розрахунок класу резервів, розрахунок фінансового класу боржника) на момент відступлення права вимоги був низької якості, із загальним строком прострочення платежів більше 1000 днів, який навіть станом на дату придбання АТ "Дельта Банк" даного активу (26.06.2013) був із простроченим платежем.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 6 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Кредитпромбанк" було укладено кредитний договір від 26.04.2007 року №41/14/07-СП, за умовами якого позичальник отримала кредит у сумі 198000,00 доларів США, терміном погашення до 26.04.2015. та зобов`язувалася повернути банку кредит і сплатити проценти за його користування у розмірі та порядку визначених кредитним договором.
На підставі договору купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 26.06.2013 між ПАТ "Кредитпромбанк" та АТ "Дельта Банк" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д. Г.за реєстровим №1441, права вимоги ПАТ "Кредитпромбанк", зокрема і за кредитним договором №41/14/07-СП від 26.04.2007 року до ОСОБА_1 та його забезпеченням, відступлено на користь АТ "Дельта Банк".
30.01.2015 між АТ "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіагал" укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого Банк відступив ТОВ ФК "Сіагал" належні йому майнові права за кредитним договором та договорами поруки.
2 березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову за №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".
На підставі цієї постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 51 від 2 березня 2015 року яким запроваджено тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" - Кадирова В.В.
08.04.2015 рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 в ПАТ "Дельта Банк" тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" продовжено по 02.10.2015 року включно.
2 вересня 2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк".
Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 за № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05.10.2015 по 04.10.2017.
Листом від 31 грудня 2015 року № 4109 повідомлено позивачку, що договір про відступлення права вимоги від 30.01.2015 визнано нікчемним відповідно до вимог п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2016, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2017, визнано недійсним, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал" договір про відступлення прав вимоги від 30.01.2015; застосовано до відносин сторін наслідки недійсності договору про відступлення прав вимоги від 30.01.2015 шляхом визнання ПАТ "Дельта Банк" стороною (кредитором) за Кредитним договором від 26.04.2007 №41/14/07-СП; стороною (кредитором) за Договором поруки від 26.04.2007 №41/14/П14/07-СП; стороною (кредитором) за Договором поруки від 11.07.2007 №41/14/П14.2/07-СП; стороною (кредитором) за Договором поруки від 11.10.2007 №41/14/2П14/07-СП, а також шляхом повернення на поточний рахунок ТОВ "Фінансова компанія "Сіагал", розміщений у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" грошових коштів у розмірі 20 000 грн.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції вказав, що суд першої інстанції помилково вдався до аналізу договору про відступлення права вимоги. Звернув увагу, що Банк не позбавлений можливості звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Проте, враховуючи, що помилкові висновки суду попередньої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи по суті, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Позивачка не погодилася із вказаними судовими рішеннями і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про їх скасування та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Вказує, на порушення судами норм процесуального права.
У поданому відзиві Уповноважена особа просить відмовити в задоволенні скарги.
Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Розглядаючи даний спір, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.
Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина 1 статті 6 КАС України, тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).
Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.