ПОСТАНОВА
Іменем України
24 вересня 2020 року
Київ
справа №164/2025/16-а
адміністративне провадження №К/9901/15735/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів - Мороз Л.Л., Рибачука А.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 07.04.2017 (суддя Невар О.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (колегія суддів: Святецький В.В., Гудим Л.Я., Довгополов О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення їй виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановленого п.2 постанови КМ України від 14.02.2007 №228 "Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування", в редакції постанови КМ України від 07.08.2013 року №536 "Про внесення змін до п.2 постанови КМ України від 14.02.2007 року №228", а саме - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць з врахуванням раніше проведених виплат.
Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 1 січня 2016 року по 20 квітня 2016 року залишено без розгляду.
В задоволенні решти позову ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 червня 2017 року постанову Маневицького районного суду Волинської області від 07 квітня 2017 року залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачем невірно проведено розрахунок грошової компенсації на транспортне обслуговування всупереч постанови КМ України від 14.02.2007 №228, яка має нараховуватися та виплачуватися в розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць. Проте позивач отримав в значно меншому розмірі, ніж зазначено. Вказує, що відповідач при розрахунку компенсації протиправно керується листом Міністерства соціальної політики України від 28.10.2013року №2249//19/93-13, який суперечить постанові № 228 та не є нормативно-правовим актом.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом І групи з дитинства. Відповідно до висновку МСЕК позивач має право на забезпечення від держави спеціальним автотранспортом та отримання від відповідача компенсації на транспортне обслуговування.
В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до управління соціального захисту населення Маневицької районної державної адміністрації із заявою, в якій просила провести перерахунок грошової компенсації на транспортне обслуговування, виходячи з розміру, встановленого п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 228 від 14.02.2007 "Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування" - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, з розрахунку на місяць, та провести відповідні виплати за період з 01.01.2014 року по даний час, врахувавши раніше проведені виплати.
Однак, листом за № 2203/01-09/2-16 від 31.08.2016 відповідач відмовив їй в проведенні вказаного перерахунку, вказавши, що компенсація на транспортне обслуговування згідно п. 5 постанови КМУ № 228 від 14.02.2007 року „Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування" виплачується рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року в розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, з розрахунку на місяць.
За перше півріччя 2016 року позивачe виплачено 171 гривню 12 копійок, а за друге півріччя 2016 року 162 гривні.
Не погоджуючись з розміром отриманої компенсації, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач при проведенні нарахування та виплати грошових компенсацій на транспортне обслуговування за 2016 рік діяло в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання інвалідами фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначені Законом України від 06 жовтня 2005 року № 2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні".
Згідно з ч. 1, 6 статті 28 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні" грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування спеціального автотранспорту та на транспортне обслуговування виплачуються інвалідам, на дітей-інвалідів, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення спеціальним автотранспортом. Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.