ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа №816/1693/16
провадження №К/9901/24046/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до командування Військової частини А2057, командування Військової частини А1451 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Ошеки Олександра Анатолійовича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Рєзнікової С. С., суддів: Бегунца А. О., Старостіна В. В.
І. Суть спору
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до командування Військової частини А2057, командування Військової частини А1451 про визнання протиправними дії командира Військової частини А2057 Веровок М. В., командира Військової частини А1451 та зобов`язати відповідачів звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням терміну дії контракту.
2. В мотивування позову позивач зазначає, що 10 січня 2013 року між ним та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини А1451 полковника Грінчака Руслана Миколайовича укладено контракт про проходження військової служби, згідно з пунктом 3 якого цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.
2.1. Позивач вказує, що у зв`язку із закінченням строку дії контракту про проходження військової служби він звернувся до командування Військової частини А2057 з рапортом про звільнення, однак останній був проігнорований відповідачами.
2.2. Стверджує, що підстави, з якими Закон України "Про військовий обов`язок та військову службу" пов`язує можливість продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки, відсутні.
2.3. Вважаючи наведені дії відповідачів протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. 10 січня 2013 року між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира Військової частини А1451 полковника Грінчака Р. М. укладено контракт про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України.
4. Відповідно до наказу командира Військової частини А1451 від 10 січня 2013 року ОСОБА_1 зарахований до Військової частини А2057 та отримав військово-облікову спеціальність - старшого планшетиста взводу зв`язку.
5. Згідно з пунктом 3 вищевказаного контракту цей контракт є строковим та укладений на три роки.
6. У пункті 4 контракту зазначено, що сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту зобов`язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні.
7. Суд першої інстанції зазначив, що позивач за три місяці до закінчення строку дії контракту попередив командира Військової частини А2057 Веревок М. В. про небажання надалі проходити військову службу за контрактом.
8. Разом з цим, судом першої інстанції вказано, що 11 січня 2016 року позивачем подано командиру Військової частини А2057 вмотивований рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
10. Згідно з наказом командира Військової частини А1451 від 23 лютого 2016 року № 37 строк військової служби ОСОБА_1 за контрактом продовжено понад встановлені терміни на період до оголошення демобілізації.
11. 27 вересня 2016 року ОСОБА_1 отримав посвідчення про відрядження у розпорядження командира Військової частини В0425, без вказаного терміну відрядження, мета відрядження: виконання службових (бойових) завдань у районах проведення АТО.
12. Натомість, суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем, ані у січні місяці, ані за три місяці до закінчення строку дії контракту, не було подано рапорту на звільнення з військової служби. Своєю чергою, такий рапорт позивача надійшов на адресу Військової частини А1451 07 жовтня 2016 року.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
10.1. Визнано протиправною бездіяльність командира Військової частини А1451 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту від 10 січня 2013 року.
10.2. Визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини А1451 від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановленні строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_1, планшетисту інформаційно-телекомунікаційного вузла Військової частини А2057, з 10 січня 2016 року.
10.3. Зобов`язано командира Військової частини А1451 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пункту "а" частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із закінченням строку дії контракту.
10.4. В решті позову - відмовлено.
11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії командування Військової частини А1451 щодо винесення наказу від 23 лютого 2016 року № 37 в частині продовження дії контракту про проходження військової служби понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації старшому солдату ОСОБА_1 є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
12. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.
13. Харківський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку про відсутність підстав щодо звільнення позивача з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту з огляду на дію особливого періоду, закінчення якого пов`язане виключно з прийняттям Президентом України відповідного Указу про демобілізацію.
IV. Касаційне оскарження
14. У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
15. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що Президентом України було оголошено лише часткову мобілізацію на військову службу без введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України як це передбачено у пункті 20 частині першій статті 106 Конституції України.
15.1. Вказує, що суд апеляційної інстанції на власний розсуд проводить паралель між частковою мобілізацією та поняттям особливого періоду в розумінні Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
15.2. Стверджує, що особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року, з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року, з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року та з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.
16. Водночас, у запереченнях на касаційну скаргу командир Військової частини А1451 та командир Військової частини А2057 вказують на безпідставність касаційної скарги і просять залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
17. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
18. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
19. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
20. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
21. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
22. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
23. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
24. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
25. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
26. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII, в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
27. За приписами частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
28. Видами військової служби відповідно до частини шостої статті 2 Закону № 2232-XII є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;