ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 400/1642/19
адміністративне провадження № К/9901/36417/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року (суддя - Лебедєва Г.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року (судді - Єщенко О.В., Димерлій О.О., Коваль М.П.) у справі № 400/1642/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
УСТАНОВИЛА:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДФС) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року № Ф-12955-23 на суму 37 656, 33 грн.
Позов обґрунтовано тим, що з 2014 року він не працював та підприємницьку діяльність не здійснював, жодної звітності не подавав. Крім цього, про проведення органом доходів і зборів перевірки з питань правильності нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Єдиний внесок) його повідомлено не було.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 6 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди виходили з того, що чинним законодавством передбачено обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати Єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений законом і не залежить від подання чи не подання платником податків відповідної звітності або здійснення нарахувань контролюючим органом.
При цьому, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування Єдиного внеску є сума, самостійно визначена платниками, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування Єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Оскільки позивач до 27 травня 2019 року мав статус фізичної особи-підприємця, відповідно, за ним зберігався обов`язок сплачувати Єдиний внесок у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску. Оскільки будь-яких даних про сплату заборгованості позивач не надав, відповідач правомірно сформував спірну вимогу.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, 26 грудня 2019 року позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій вказав на виняткове значення даної справи для нього, враховуючи ймовірне зменшення його страхового стажу в результаті відмови у задоволенні позову та непомірно велику для нього суму зобов`язання зі сплати Єдиного внеску, яка перевищує його фінансові можливості.
Касаційну скаргу обгрунтовано порушенням відповідачем процедури формування та надіслання спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), на що суди не звернули увагу та не надали належної оцінки доводам позивача, а також ухвалення судом першої інстанції рішення на підставі доказів, поданих з порушенням порядку, встановленого КАС України, що позбавило його (позивача) можливості надати відповідні заперечення та докази. Крім цього, позивач послався на те, що судом апеляційної інстанції не було надано оцінки поданим ним додатковим доказам щодо повної сплати ним Єдиного внеску за 2012 - 2013 роки.
На підставі викладеного, просив скасувати оскаржувані судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 6 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року, з огляду на те, що касаційну скаргу подано до набрання ним чинності.
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому вказав на необгрунтованість доводів позивача про порушення процедури формування та надіслання спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки формування такої вимоги на підставі даних інформаційної системи фіскального органу без проведення додаткових перевірок передбачено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449. Враховуючи те, що позивач мав на кінець календарного місяця (30 квітня 2019 року) недоїмку зі сплати Єдиного внеску, яка підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, спірну вимогу відповідачем було сформовано правомірно. Крім цього, на думку відповідача, Верховним Судом було безпідставно відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, враховуючи незначну складність справи та незазначення в касаційній скарзі про наявність обставин, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. З огляду на викладене відповідач просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 16 лютого 2012 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець платником єдиного податку III групи у Солом`янському районі міста Києва.
У березні 2014 року позивач знятий з реєстрації у м. Києві та переїхав на постійне місце проживання до міста Миколаєва.
З 1 липня 2016 року на підставі рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі міста Києва від 1 липня 2016 року № 71/26-58-13-02 свідоцтво платника єдиного податку позивача анульовано. Тобто, з 1 липня 2016 року позивач як фізична особа-підприємець перебував на загальній системі оподаткування.