ПОСТАНОВА
Іменем України
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа №440/440/19
провадження №К/9901/23768/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019 (головуючий суддя Чеснокова А.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019 (колегія суддів у складі головуючого судді Кононенко З.О., суддів Мельникової Л.В., Калиновського В.А.)
у справі №440/440/19
за позовом ОСОБА_1
до Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області
про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. ОСОБА_1, звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у якій просила суд:
визнати бездіяльність Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області протиправною;
визнати протиправним та скасувати рішення Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області № 170 від 01 жовтня 2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком;
зобов`язати відповідача призначити та виплачувати позивачу з 05 лютого 2018 року пенсію зі зменшенням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
2. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2019, у задоволенні позову відмовлено.
3. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою що має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка постійно працювала чи працює, або проживала чи проживає у зонах гарантованого добровільного відселення.
5. 05 лютого 2018 року позивач звернулась до Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі абзацу 5 частини другої статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
6. До вищевказаної заяви позивачем додано довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт громадянина України, трудову книжку, договір добровільного страхування, посвідчення постраждалого від ЧАЕС, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження дитини, а також довідку Степангородської сільської ради Володимирецього району Рівненської області № 2282 від 21 вересня 2017 року, видану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що вона дійсно проживала в с. Степангород, яке відповідно до постанови КМ УРСР № 106 від 23 липня 1991 року відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) із дня народження ІНФОРМАЦІЯ_1 по 11 січня 1993 року, що підтверджується розпискою-повідомленням від 05 лютого 2018 року.
7. Відповідно до розрахунку страхового стажу позивача (а.с. 67) її страховий стаж на момент звернення до відповідача складав 15 років та 10 днів, а тривалість проживання в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до довідки від 21 вересня 2017 року №2282 - понад 6 років.
8. Рішенням Лохвицького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 01 жовтня 2018 року № 170 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення.
9. Вважаючи незаконним зазначене рішення, позивач звернулась до суду з цим позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
10. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у позивача наявна визначена статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" тривалість проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення, проте відсутній необхідний трудовий стаж на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, а відтак немає підстав для зменшення гр. ОСОБА_1 пенсійного віку до 52 років.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
11. У касаційній скарзі позивач наголошує, що чинне законодавство надає їй право виходу на пенсію саме в 52 роки. Звертає увагу, що суди попередніх інстанцій безпідставно вважали, що позивач не має права на призначення пенсії з огляду на відсутність пільгового "шкідливого" стажу, оскільки на неї такі норми законодавства не розповсюджуються і це не було підставою для відмови відповідачем у призначенні їй пенсії.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне.
13. Відповідно до абзацу 1 частини 1, абзацу 4 частини 2 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні - не менше 3 років - три роки та додатково один рік за два роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
14. Згідно з абзацом 10 частини 2 статті 55 Закону пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.