Постанова
Іменем України
21 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 225/5266/18
провадження № 61-7884св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Торецьквугілля" Міністерства вугільної промисловості України,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року у складі колегії суддів: Будулуци М. С., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Торецьквугілля" Міністерства вугільної промисловості України (далі - ДП "Торецьквугілля", Підприємство) про стягнення заборгованості за розрахунковими виплатами та середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні, посилаючись на те, що з 05 листопада 2012 року він перебував з відповідачем у трудових відносинах та наказом від 31 травня 2018 року № 92 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі частини першої статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). В день звільнення Підприємство не провело з ним повного розрахунку, оскільки не виплатило коштів на оплату тимчасової непрацездатності, що є порушенням вимог статті 116 КЗпП України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з ДП "Торецьквугілля" на свою користь заборгованість з оплати лікарняних листів (оплати тимчасової непрацездатності) за вересень, жовтень-листопад 2017 року, січень, лютий, квітень та травень 2018 року і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31 травня 2018 року по день ухвалення судом рішення в цій справі.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 29 листопада 2018 року у складі судді Скиби М. М. позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Торецьквугілля" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 92 088,93 грн. В іншій частині позову про стягнення середнього заробітку та заборгованості з оплати лікарняних (оплати тимчасової непрацездатності) відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що обов`язок з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця. Такі кошти відносяться до виплат працівнику при звільненні, у разі несплати яких настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. В той же час, починаючи з шостого дня непрацездатності, за весь період до її відновлення або до встановлення інвалідності допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд). Таким чином, на день звільнення ОСОБА_1 заборгованість ДП "Торецьквугілля" з оплати перших п`яти днів кожного періоду тимчасової непрацездатності становила 8 587,40 грн. Зобов`язання з оплати решти сум покладено законодавством на Фонд. Враховуючи, що під час розгляду справи, а саме 07 листопада 2018 року Підприємство сплатило позивачу вказані кошти, то середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні підлягає стягненню лише за період з 01 червня 2018 року по день фактичного розрахунку.
Постановою Донецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року апеляційну скаргу ДП "Торецьквугілля" задоволено частково. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29 листопада 2018 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення судового збору змінено. Зменшено розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з ДП "Торецьквугілля" на користь ОСОБА_1, з 92 088,93 грн до 8 587,40 грн. Компенсовано за рахунок держави на користь ДП "Торецьквугілля" судовий збір в розмірі 547,64 грн.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що з огляду на часткове задоволення вимог позивача про виплату належних йому при звільненні сум, очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості,дій відповідача щодо її виплати, - наявні правові підстави для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з 92 088,93 грн до 8 587,40 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Донецького апеляційного суду від 05 березня 2019 року, а рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29 листопада 2018 року залишити в силі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно зменшив визначений місцевим судом розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дзержинського міського суду Донецької області.
31 липня 2019 року справа № 225/5266/18 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання про стягнення заборгованості за розрахунковими виплатамине оскаржується, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Судами встановлено, що з 05 листопада 2012 року ОСОБА_1 перебував з у трудових відносинах ДП "Торецьквугілля" та наказом від 31 травня 2018 року № 92 був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.
В день звільнення Підприємство не виплатило позивачу заборгованість з оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за кожним лікарняним листком у періоди часу: з 18 по 27 вересня 2017 року в сумі 1 618,05 грн, з 31 жовтня по 14 листопада 2017 року - 1 703,80 грн, з 20 по 29 листопада 2017 року - 1 793,60 грн., з 21 грудня 2017 року по 09 січня 2018 року - 1 854,10 грн, з 08 по 21 лютого 2018 року - 1 617,85 грн, а всього 8 587,40 грн.
Тільки під час розгляду цієї справи, а саме 07 листопада 2018 року відповідач виплатив позивачу вказану заборгованість.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені в день звільнення працівника.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.