Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 200/16246/17
провадження № 61-9729св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),
суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов мотивовано тим, що йому на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2000 року на праві власності належить об`єкт нерухомого майна - автостоянка, розташована по АДРЕСА_1, проте з червня 2016 року він позбавлений доступу до автостоянки, оскільки нею протиправно, без згоди власника, володіє відповідач.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 автостоянку на 45 машин, яка складається з А - сторожка мет., № 1, 2, 3 - спорудження, І - мостіння, що розташована по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 вересня 2018 року у складі судді Женеску Е. В. позов задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 автостоянку на 45 машин, яка складається з А - сторожка мет., № 1, 2, 3 - спорудження, І - мостіння, що розташована по АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим відповідач не надав жодного доказу на підтвердження своїх доводів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Бабушкінського районного суд м. Дніпропетровська від 13 вересня 2018 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів того, що він є законним власником автостоянки, якою саме незаконно володіє відповідач.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У травні 2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував доводи та докази сторони позивача, який є власником спірного майна і має право звернутися до суду за захистом свого права шляхом витребування майна у відповідача, оскільки втратив право володіння своїм майном не з власної волі. Відповідач ОСОБА_2 набув право власності через публічні торги на автомобільну стоянку, яка знаходиться по АДРЕСА_2, але предметом спору є витребування автостоянки, яка розташована по АДРЕСА_1, яка жодного разу не була реалізована з публічних торгів, але нею фактично користується відповідач, що підтверджено належними доказами, зокрема судовими рішеннями ухваленими у господарських та адміністративних справах. Залишивши поза увагою ці обставини, апеляційний суд проявив необ`єктивне ставлення до позивача й не захистив його право власника на безперешкодне користування своїм майном.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У червні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1, доводи якої вважає безпідставними та необґрунтованими, залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, яка ухвалена із дотриманням норм матеріального і процесуального права, залишити без змін.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_3, здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, які встановлені судами
Встановлено, що позивач ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мамоновою Г. М., є власником автостоянки на 45 машин, яка складається з: А - сторожка мет., № 1, 2, 3 - спорудження, І - мостіння, що розташована по АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 листопада 2014 року.
Разом з тим, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 01 лютого 2018 року підтверджується, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., є власником автомобільної стоянки, що розташована по АДРЕСА_2.
Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Статтею 41 Конституції України та статтею 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.
Стаття 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 387 ЦК України право витребувати майно із чужого незаконного володіння має власник такого майна.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.