Постанова
Іменем України
11 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 208/6368/15-ц
провадження № 61-2112св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 січня 2016 року у складі судді Нельге Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"(далі - ПАТ "Укрсоцбанк") про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, посилаючись на те, що 01 червня 2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - АКБСР "Укрсоцбанк"), який змінив назву на ПАТ "Укрсоцбанк", було укладено кредитний договір № 105/6-57-7, за умовами якого він мав отримати кредит у розмірі 24 700 доларів США під 12,5 % річних на строк до 31 травня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 01 червня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 105/24-65-7, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 . Однак під час укладення кредитного договору банк не виконав вимог Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки не надав йому повної та об`єктивної інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту,фактичне значення подорожчання кредиту, реальну процентну ставку, внаслідок чого його було введено в оману. Так, згідно з висновком аудитора від 06 серпня 2015 року реальна процентна ставка за кредитом складає 13,181 % у доларах США, тоді як умовами кредитного договору встановлено процентну ставку в розмірі 12,5 % річних. Крім того, впункті 3.1.1 договору вказано, що кредитор відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1, а в пункті 2.1 зазначено про надання кредиту шляхом видачі готівкових коштів. Проте вказані умови кредитором не були виконані, оскільки поточний рахунок йому не відкривався (відсутній відповідний договір), перерахування коштів та виплата готівки через касу банку у передбаченому законом порядку не здійснювалася, у зв`язку з чим кредитний договір залишається безготівковим зобов`язанням, тобто є недійсним. На підставі банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України на здійснення валютних операцій банк має право видавати кредит готівковою іноземною валютою лише з поточного рахунку клієнта: рахунок 2620, "рахунки клієнта", тому використання відповідачем для надання кредитних коштів рахунку № НОМЕР_1, а для повернення суми кредиту - інших транзитних та аналітичних рахунків, без укладення відповідного договору, суперечить законодавству України. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсними кредитний договір від 01 червня 2007 року № 105/6-57-7 та договір іпотеки від 01 червня 2007 року № 105/24-65-7.
Заочним рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 січня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов та мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Крім того, зміст оспорюваного правочину не суперечить положенням статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів".
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 січня 2016 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Перед укладенням кредитного договору позичальникотримав у письмовій формі всю інформацію про умови кредитування і про орієнтовну сукупну вартість кредиту. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 не висловлював будь-яких заперечень щодо його умов та в подальшому тривалий час виконував свої зобов`язання в частині повернення кредитних коштів, що свідчить про виконання банком свого основного обов`язку - видачу кредитних коштів та фактичного їх отримання позичальником.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 січня 2016 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 грудня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не сприяли всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та не встановили достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи від 07 червня 2018 року № 3445/3446-16, в якому зазначено, що, по-перше, заява на видачу готівки від 01 червня 2007 року № 04-001 документально не підтверджує факт надання кредитних коштів у розмірі 24 700 доларів США саме за кредитним договором від 01 червня 2007 року № 105/6-57-7, а, по-друге, в обсязі наданих документів експерт не зміг визначити, у якій валюті (у доларах США або у грошовому еквіваленті суми у гривнях) був виданий кредит. Крім того, проведеним дослідженням встановлено, що реальна процентна ставка становить 13,19 % річних, хоча згідно з умовами кредитного договору така ставка складає 12,5 % річних. Зазначене свідчить, що під час укладення кредитного договору банк навмисно ввів його в оману.
У лютому 2019 року ПАТ "Укрсоцбанк" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції. Ці доводи зводяться до переоцінки доказів та обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
07 березня 2019 року справа № 208/6368/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Статтею 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Судами встановлено, що 01 червня 2007 року між АКБСР "Укрсоцбанк", який змінив назву на ПАТ "Укрсоцбанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 105/6-57-7, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 24 700 доларів США під 12,5 % річних на строк до 31 травня 2022 року.
Пунктом 1.2 кредитного договору передбачено, що кредит надається позичальнику на такі цілі: придбання нерухомого майна - трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору надання кредиту на цілі, визначені пунктом 1.2 цього договору, проводиться шляхом видачі позичальнику готівкових коштів.
Сплата процентів здійснюється у валюті кредиту на рахунок № НОМЕР_2 у Дніпродзержинському відділенні АКБСР "Укрсоцбанк" не пізніше 5-го числа місяця наступного за тим, у якому нараховані проценти (пункт 2.4.1 кредитного договору).
Згідно з пунктом 3.1.1 кредитного договору кредитор зобов`язаний протягом одного робочого дня від дати набрання чинності договором, визначеним пунктом 1.3.1 цього договору, і за умови виконання позичальником своїх обов`язків, передбачених у пунктах 3.3.1, 3.3.14 цього договору, відкрити позичальнику у Дніпродзержинському відділенні АКБСР "Укрсоцбанк" позичковий рахунок № НОМЕР_2 і видати позичальнику готівкові кошти в сумі кредиту в порядку, визначеному цим договором.
Укладений між сторонами кредитний договір містить такі умови: суму кредиту - 24 700 доларів США (пункт 1.1); розмір процентів за користування кредитом - 12,5 % річних (пункт 1.1); строк, на який надається кредит, - до 31 травня 2022 року (пункт 1.1.2); мета кредиту - придбання нерухомості (пункт 1.2); форма його забезпечення - іпотека нерухомого майна (пункт 1.3.1); порядок видачі готівки, сплати кредиту та процентів (пункти 2.1 - 2.6.3); права та обов`язки сторін (пункти 3.1 - 3.4.2) та їх відповідальність (пункти 4.1 - 4.6).
Позичальник був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитного договору та погодився з ними, про що свідчить його підпис на кожному аркуші кредитного договору.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 01 червня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 105/24-65-7, предметом якого є трикімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 01 червня 2007 року із ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.