ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 620/3282/18
адміністративне провадження № К/9901/7599/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №620/3282/18
за позовом ОСОБА_1
до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку,
про зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку
на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Зайця О.В.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді: Шурка О.І., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.)
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у вересні 2018 року звернувся з адміністративним позовом до Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку, в якому просив зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 :
- індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року;
- грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017 і 2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 18 вересня 2018 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказав, що відповідач протиправно не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року, а оскільки індексація грошового забезпечення є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, то держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства України щодо соціальних стандартів і нормативів.
Окрім цього позивач зазначив, що відповідач протиправно не нараховував і не виплачував ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 3 грудня 2018 року зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року та зобов`язав Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017 та 2018 роки із розрахунку грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.
Приймаючи ці рішення, суди виходили насамперед із закріплених в нормах міжнародного права та Конституції України соціальних, державних гарантій, а також принципу верховенства права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
На думку скаржника, судами при прийнятті рішень неправильно встановлено обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, а також порушено норми процесуального права.
Так, власна правова позиція скаржника ґрунтується на:
- відсутності фінансування з бюджету на виплату індексації, неможливості вийти поза межі затвердженого кошторису на відповідний рік для виплати індексації грошового забезпечення та відсутності механізму нарахування і виплати індексації за попередні роки;
- відсутності права військовослужбовців на отримання додаткової відпустки в особливий період, що випливає з пункту 19 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а отже і права на компенсацію за невикористання такого виду відпустки.
Також скаржник звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" було збільшено розмір посадового окладу позивача, у зв`язку з чим змінився "базовий" місяць для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. Відтак, на думку відповідача, ОСОБА_1 не має права на отримання індексації у період з 1 березня до 1 квітня 2018 року. Крім того, Чернігівський зональний відділ Військової служби правопорядку вказує, що звертав увагу на необхідність врахування вказаних доводів, проте суди попередніх інстанцій їм оцінки не надали, а відповідних доказів не дослідили.
Позивач відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 27 березня 2019 року.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом начальника Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку від 18 вересня 2018 року №204 (по стройовій частині) старшого прапорщика ОСОБА_1, старшого інспектора відділення Військової служби правопорядку Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку Центрального управління Військової служби правопорядку, було звільнено у відставку відповідно до частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", підпункт "к" по закінченню контракту.
Протягом періоду з 1 січня 2016 року до 1 квітня 2018 року включно відповідачем не здійснювалась виплата індексації грошового забезпечення позивача.
Позивачу також не нарахована і невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 18 вересня 2018 року.
Зазначені обставини сторонами не оспорювалися.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів та послуг.
Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-ІІІ закріплено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно зі статтею 2 цього Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
За статтею 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції, чинній після 1 січня 2016 року визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Положеннями частин першої, другої статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
З метою реалізації вказаного Закону Кабінет Міністрів України затвердив постанову від 17 липня 2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі - "Порядок №1078").
Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Приписами пункту 5 вказаного Порядку (у редакції, чинній станом на 1 січня 2016 року) передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів) <…> значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) <…> не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Аналогічні норми містяться у вказаному пункті Порядку №1078 у його редакції, чинній після 15 березня 2018 року.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (тут і далі у редакції, станом на день звільнення позивача) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Приписами статті 16-2 Закону України "Про відпустки" визначено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 цієї ж статті в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
За пунктом 19 статті 10-1 вказаного Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Водночас визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543-XII і "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року №1932-XII.
За визначенням, що міститься у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.