ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.003695
провадження № К/9901/1053/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Губської О. А., Шевцової Н. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за не отримане речове майно, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Державної установи "Львівська виправна колонія № 48" на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Гінди О. М. (головуючий), Заверухи О. Б., Ніколіна В. В.
І. Суть спору
1. 19 липня 2019 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Львівська виправна колонія (№ 48)" (надалі також Виправна колонія, відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 лютого 2018 року по 17 травня 2019 року в сумі 103694,36 гривень.
2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року з Виправної колонії на його користь стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 лютого 2018 року по 29 березня 2018 року в сумі 8626,50 гривень і грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 15835,81 гривень. Однак, фактичний розрахунок за неотримане речове майно відповідач здійснив лише 17 травня 2019 року. Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено у день звільнення, то в період з 20 лютого 2018 року по 17 травня 2019 року існувала затримка у розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з роботи.
3. Питання про поновлення строку звернення до суду позивач не порушував.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Виправної колонії від 20 лютого 2018 року № 14/ос/ВП-18 звільнено у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за підпунктом 4 пункту 1 статті 77 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) - капітана внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-007303), інспектора відділу нагляду і безпеки Державної установи "Львівська виправна колонія № 48". Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 09 років 04 місяці 00 днів, у пільговому обчисленні 11 років 04 місяців 18 днів. Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку наказано виплатити грошову компенсацію за невикористані чергові відпустки за 2015 рік в кількості 13 діб, за 2017 рік в кількості 25 діб, за 2018 рік в кількості 3 доби, всього 41 календарна доба.
5. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 15 листопада 2018 року у справі № 813/3669/18 задовольнив позов ОСОБА_1 та, з-поміж іншого, стягнув із Виправної колонії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 лютого 2018 року по 29 березня 2018 року в сумі 8626,50 гривень і грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 15835,81 гривень. Рішення набрало законної сили 18 грудня 2018 року.
6. 17 травня 2019 року проведено виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 25 вересня 2019 року в позові відмовив.
8. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2019 року скасував зазначене рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: стягнув на користь ОСОБА_1 з Виправної колонії середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 20 лютого 2018 року по 16 травня 2019 року в сумі 103357,69 гривень з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов`язковою у встановленому законом порядку.
9. Питання щодо поважності пропуску позивачем строку звернення до суду апеляційний суд не вирішував.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
10. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.
11. У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
12. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, вказує на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
V. Нормативне регулювання й оцінка Верховного Суду
13. Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
14. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
15. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
16. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
17. За приписами частин першої-третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
18. Відповідно до частин першої-третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. <...>
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
19. Частиною п`ятою цієї ж статті обумовлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
20. Відповідно до статті 116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
21. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
22. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
23. Статтею 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
24. Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
25. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 зазначив, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.