ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2020 року
м. Київ
справа №815/232/16
адміністративне провадження № К/9901/10643/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування припису, за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Федусик А.Г., Шевчук О.А., Зуєвої Л.Є. від 18.05.2016,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" (далі - Товариство, ТОВ "Інфокс", позивач) звернулося з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів в Одеській області (далі - Інспекція), правонаступником якої є Головне управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Одеській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби, відповідач), в якому просило:
- визнати протиправними дії посадових осіб Інспекції щодо складання акту перевірки від 11.12.2015 №58/09, реалізації його матеріалів, процедури вручення, підписання, направлення позивачу;
- визнати протиправним та скасувати припис Інспекції до акту перевірки від 11.12.2015 №58/09, як такий, що базується на незаконних висновках акту (далі - спірний припис).
2. В обґрунтуванні позову зазначалось про те, що висновки, відображені в акті, складеному за наслідками проведеної Інспекцією позапланової перевірки дотримання ТОВ "Інфокс" законодавства про захист прав споживачів, є необґрунтованими. Позивач наголошував на помилковості позиції відповідача про наявність факту включення до договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27.03.2014 №50177 несправедливих умов, які не передбачені типовим договором.
3. Товариство наголошувало, що сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов, а сам договір нечинним не визнавався, тому є обов`язковим до виконання. При цьому, вносити зміни у договір, відмінні від положень типового договору, не заборонено чинним законодавством.
4. Також позивач стверджував, що Інспекцією порушено порядок вручення акту перевірки та строк його направлення, оскільки в акті відсутній підпис саме посадової особи ТОВ "Інфокс", а копія акту направлена із запізненням. Зважаючи на неправомірність висновків, викладених в акті перевірки, позивач вважав, що складений на її підставі припис також не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 у задоволенні позову відмовлено.
6. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що позапланова перевірка проведена посадовими особами Інспекції з дотриманням встановленого законодавством порядку, зокрема, у присутності уповноваженої особи Товариства.
7. Суд першої інстанції, проаналізувавши положення законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, з урахуванням встановлених у справі обставин, дійшов висновку, що включення до умов договору (пункт 3.3.3) права виконавця відмовитись від виконання зобов`язань, передбачених пунктом 3.2.1 (подавати воду цілодобово …), та положення (абзацу п`ятого пункту 7.3) щодо розірвання договору в разі виникнення заборгованості, яка перевищує вартість використання за останні два місяці, не відповідають закону, та прямо йому суперечать.
8. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції також звертав увагу на те, що з огляду на матеріали справи, ТОВ "Інфокс" дійсно повідомляло споживачу про свої наміри зупинити постачання послуг водопостачання та водовідведення у разі несплати останнім наявних, за підрахунками Товариства, боргів.
9. Судом враховано й те, що Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №630) та Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений цією ж постановою Уряду України, спрямовані на захист прав споживачів послуг та збалансування цих прав з іншими суспільними цінностями, що захищаються публічною владою. Тому, у випадку застосування ТОВ "Інфокс" умов договору, передбачених пунктом 3.3.3, абзацом п`ятим пункту 7.3 в частині відмови виконання зобов`язання з цілодобового холодного водопостачання та водовідведення стоків будуть порушені вимоги статті 4 Закону України від 24.02.1994 №4004-XII "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон №4004-XII).
10. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції вказав на обґрунтованість висновків перевіряючих щодо порушення позивачем вимог законодавства про захист прав споживачів, зазначених у акті перевірки, та правомірність складеного за її результатами припису.
11. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2016 рішення суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано спірний припис інспекції.
12. Висновки суду апеляційної інстанції, в частині задоволених позовних вимог, ґрунтуються на тому, що Законом України від 10.01.2002 №2918-III "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" (далі - Закон №2918-III), який має вищу юридичну силу в порівнянні з постановою КМУ від 21.07.2005 №630, надано право сторонам договору про надання послуг з питного водопостачання зазначати інші умови, в тому числі у частині прав та обов`язків сторін договору, що і було зроблено сторонами під час укладання договору в березні 2014 року і що відповідає положенням статей 6, 627, 907 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
13. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що норми законодавства, якими врегульовані спірні правовідносини, визначають лише можливий алгоритм дій Товариства в разі відсутності оплати споживачем за отримані товар та послуги (вода та водовідведення). Тобто, згідно з позицією суду апеляційної інстанції, у разі невиконання саме споживачем своїх обов`язків за укладеним договором, вказаний алгоритм має ймовірний характер, про що свідчить формулювання - "договір може бути розірваний" та "виконавець має право відмовитись".
14. Апеляційний суд відзначав і те, що постачальник повноважний скористатись правами, передбаченими пунктами 3.3.3, 7.3, виключно в разі не виконання спершу споживачем власних зобов`язань за договором, що є обґрунтованою та розумною реакцією постачальника товарів/послуг на відсутність оплати за вже отриманий товар і що відповідає положенням статей 610, 611, 651 ЦК України. При цьому суд зауважив, що сама по собі відмова Товариства від постачання води та здійснення водовідведення не впливає на оплату, розмір та стягнення заборгованості, яка сформувалась станом на таку відмову.
15. Таким чином, враховуючи усе вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що положення договору (пункти 3.3.3 та 7.3), укладеного між Товариством та споживачем, не можуть вважатися несправедливими умовами, рівно як і не можуть вважатися агресивною, нечесною підприємницькою практикою, (у тому числі у зв`язку з тим, що вони взагалі не підпадають під визначенні категорії в контексті статей 18 та 19 Закону України "Про захист прав споживачів"), а є розумним та достатнім заходом постачальника товару/послуг, направленим на перешкоджання збільшення заборгованості споживача та, відповідно, нанесенню постачальнику збитків та відповідають положенням вказаних норм ЦК України.
16. Здійснюючи апеляційний перегляд даної справи, колегія суддів у оскаржуваній відповідачем постанові зазначала й про помилковість висновків суду першої інстанції стосовно розповсюдження на спірні правовідносини положень Закону №4004-XII, мотивуючи це тим, що відмова Товариства у водопостачанні та водовідведенні, рівно як і дострокове розірвання договору, жодним чином не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із забезпеченням споживача питною водою, безпечною для здоров`я і життя останнього, оскільки, така відмова постачальника не впливає на якість та безпечність води, як для споживача, за зверненням якого проведено перевірку, так і для інших споживачів. Вищенаведеними положеннями договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення не передбачено постачання споживачу питної води нижчої якості, меншого ступеня очистки тощо в разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці, в порівнянні з питною водою, яку споживач отримав би за відсутності заборгованості.
17. Приймаючи до уваги усе вищезазначене апеляційний суд підсумував, що суд першої інстанції помилково застосував норми Закону №4004-XII та не звернув уваги на положення ЦК України, Закону України від 12.05.1991 №1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі - Закон №1023-ХІІ) та інші положення законодавства, які дають підстави вважати, що позовні вимоги Товариства про визнання протиправним і скасування спірного припису Інспекції є обґрунтованими та, як наслідок, підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18. Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом постановою в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить її скасувати та відмовити у позові повністю.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за згодою Держспоживінспекції України від 05.11.2015 №02/7-1903-2015, згідно наказу про проведення позапланової перевірки від 27.11.2015 №177-од, на підставі направлення на проведення перевірки від 27.11.2015 №835, у періоді з 30.11.2015 по 11.12.2015 Інспекцією проведено позапланову перевірку Товариства, за результатами якої складений акт від 11.12.2015 №58/09.
20. Перевіркою встановлено порушення пункту 4 частини другої статті 18, абзаців першого, другого частини першої, частин четвертої, п`ятої статті 19 Закону №1023-ХІІ, пункту 8, абзацу другого пункту 20 правил №630.
21. На підставі вищевказаного акту перевірки, з метою припинення порушень законодавства про захист прав споживачів, згідно вимог статті 26 Закону №1023-ХІІ суб`єкту господарювання до акту перевірки від 11.12.2015 №58/09 наданий припис, відповідно до якого позивачу належало у строк до 11.01.2016 привести договір у відповідність до вимог Правил №630, а також виключити із договору несправедливі умови, зокрема, передбачені пунктом 3.3.3 та абзацом п`ятим пункту 7.3 договору, укладеного між ТОВ "Інфокс" та споживачем ОСОБА_1 про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27.03.2014 за №50177, припинити агресивну нечесну підприємницьку практику стосовно заявника.
22. Судовим розглядом окрім іншого встановлено, що між позивачем та споживачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання послуг з водопостачання і водовідведення від 27.03.2014 за №50177, з якого вбачається внесення до розділів прав та обов`язків сторін та додаткових умов договору положень (пункт 3.3.3 договору), які надають право Товариству відмовитися від виконання обов`язків, визначених в пункті 3.2.1 договору щодо цілодобового подання води та приймання стоків у випадку порушення споживачем умов пункту 3.4.1 договору, в частині своєчасної сплати за послуги, у разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці. Також абзац п`ятий пункту 7.3 договору надає виконавцю право достроково розірвати договір у випадку несплати споживачем отриманих послуг протягом двох місяців.
23. Пунктом 3.3.3 договору від 27.03.2014 за №50177 передбачено, що виконавець має право відмовитись від виконання зобов`язання, передбачених пунктом 3.2.1 (постачання води та здійснення водовідведення) договору, в разі порушення споживачем пункту 3.4.1 (оплата води та водовідведення) договору при виникненні заборгованості, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.
24. Згідно з пунктом 7.3 цього ж договору він може бути розірваний достроково в разі виникнення заборгованості споживача, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
25. Вимоги касаційної скарги аргументовані тим, що постанова апеляційного суду прийнята всупереч вимог норм матеріального і процесуального права, а висновки суду стосовно обґрунтованості позовних вимог, на переконання скаржника, є помилковими.
26. У розвиток такої позиції ГУ Держпродспоживслужби зазначає, що договір від 27.03.2014 за №50177, укладений між Товариством і споживачем, порушує вимоги частини другої статті 21 Закону України від 24.06.2004 №1875-IV "Про житлово - комунальні послуги" (далі - Закон №1875-IV, чинний станом на час виникнення спірних правовідносин).
27. Скаржник вважає, що у випадку застосування позивачем положень пунктів 3.3.3 та 7.3 договору буде порушене закріплене у статті 4 Закону №4004-XII право громадянина на безпечні для здоров`я і життя питну воду, умови побуту, а тому наполягає на помилковості висновків апеляційного суду про непоширення на спірні правовідносини приписів цього Закону.
28. За наведеного, відповідач наголошує, що умови договору від 27.03.2014 за №50177 не узгоджуються з Типовим договором, затвердженим постановою КМУ від 21.07.2005 №630, а тому правильними є висновки суду першої інстанції про законність спірного припису, яким Товариство зобов`язано усунути ці порушення законодавства у сфері захисту прав споживачів.
29. Скаржник, з-поміж іншого, звертає увагу касаційного суду на те, що висновки суду апеляційної інстанції про відповідність умов вищевказаного договору вимогам законодавства є помилковими, оскільки споживач - ОСОБА_1 обмежений у праві вибору постачальника послуг з водопостачання і водовідведення з огляду на монопольне становище Товариства, а тому, у випадку застосування відповідних положень договору, передбачених його пунктами 3.3.3 і 7.3, очевидно опиниться у ситуації, яка, з огляду на відсутність водопостачання (в тому числі й питного) та можливості відведення стічних вод, загрожуватиме його санітарно - епідеміологічному благополуччю, призведе до порушення його прав, а також прав інших споживачів, на безпечні для життя і здоров`я умови побуту.
30. У запереченнях на касаційну скаргу позивач висловлює незгоду з доводами та вимогами касаційної скарги, вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, на думку Товариства, суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, тоді як скаржником не наведено переконливих і важливих аргументів, які б спростовували висновки апеляційного суду.
31. В обґрунтуванні заперечень на касаційну скаргу позивач, окрім іншого, зазначає, що договір про надання послуг з питного водопостачання може містити не лише ті істотні умови, які передбачені законом, а й інші положення, з приводу яких постачальник таких послуг та споживач дійшли згоди.
32. Зміст договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення, укладений між Товариством і споживачем ОСОБА_1, на переконання позивача, засвідчує те, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, а положення цього правочину, в тому числі й та, про які згадано в оскаржуваному приписі відповідача, відповідають закону, зокрема, статті 638 ЦК України, статтям 20, 21 Закону №2918-III, і цим нормам не суперечать.
33. Посилаючись на приписи статті 629 ЦК України, статтю 20 Закону №2918-III і положення Типового договору, позивач стверджує, що, на його переконання, включення до договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення інших, не передбачених Типовим договором умов чи внесення до нього змін є необмеженим правом його сторін, зокрема, Товариства як виконавця послуг.
34. Правильними позивач вважає й висновки апеляційного суду про те, що на спірні у цій справі правовідносини не поширюється дія Закону №4004-XII, оскільки жодних порушень цього акта законодавства ним у дійсності допущено не було.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
35. Так, у частині другій статті 19 Конституції України закріплено правило, за яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
36. Згідно з вимогами частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю та безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
37. Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон №1023-ХІІ, який також встановлює права споживачів, визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
38. За приписами пунктів 1, 2, 3, 6 частини першої статті 4 Закону №1023-ХІІ споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; безпеку продукції; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.
39. Статтею 18 Закону №1023-ХІІ, про порушення вимог якої зазначено у спірному приписі, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частини перша, друга цієї статті).
40. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон №1875-IV.
41. Статтею 21 названого вище Закону унормовані питання прав та обов`язків виконавця. Згідно з пунктами 1, 3 частини другої цієї статті виконавець зобов`язаний: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
42. Частинами першою, третьою, четвертою Закону №1875-IV передбачено, що порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.
Комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв на:
1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об`єктів житлового фонду;
2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами;
3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.
43. Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем), і фізичною та юридичною особою (споживачем), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) врегульовані також Порядком №630.
44. Пунктом 3 Порядку №630 встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
45. За несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах. У разі перерви в наданні послуг, ненадання або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних, виконавець проводить перерахунок розміру плати за фактично надані послуги в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та виплачує споживачеві компенсацію за перевищення встановлених строків проведення аварійно-відбудовних робіт відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства (пункт 23 Порядку №630).
46. За змістом частин першої - третьої статті 5 Закону №1023-ХІІ держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав.
Захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, місцеві державні адміністрації, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законом, а також суди.
47. Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1023-ХІІ встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право, окрім іншого, давати суб`єктам господарювання обов`язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.
48. Спеціально уповноваженим центральним органом у сфері захисту прав споживачів є Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та її територіальні органи.