ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 804/1570/16
адміністративне провадження № К/9901/25062/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В.,
суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін як суд касаційної інстанції справу №804/1570/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 (суддя Борисенко П.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 (головуючий суддя: Коршун А.О., Чередниченко В.Є., Панченко О.М.),
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - ДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.04.2014 №0029721701, №0029771701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2014 №Ф0000081701, рішення від 24.09.2014 №0000081701 про застосування штрафних санкцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу, викладені у акті перевірки, не відповідають дійсності, є неправомірними та необґрунтованими, зроблені у зв`язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів. Позивач вказує, що відповідачем не було взято до уваги надані позивачем первинні документи та документи бухгалтерського обліку позивача, отже зроблено хибний висновок про заниження валового доходу та безпідставність віднесення витрат на зв`язок до витрат господарської діяльності позивача. У зв`язку з чим вважає, що рішення, прийняті на підставі акту перевірки, є незаконним, протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідач проти позову заперечив та зазначив про порушення позивачем вимог оподаткування доходів від суборенди, а також неправомірне формування валових витрат за рахунок послуг зв`язку, що, за висновками відповідача, призвело до заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, до виникнення недоїмки зі сплати єдиного внеску і застосування, у зв`язку з цим, штрафних санкцій.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015, у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення у справі мотивовані заниженням платником законодавчо установленого розміру орендної плати для визначення оподатковуваного доходу від провадження діяльності з надання орендних послуг, а також відсутністю доказів зв`язку витрат позивача на оплату послуг мобільного зв`язку та витрат на оплату праці кранівника з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 .
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційний суд вказав, що суди передчасно підтримали висновок ДПІ про відсутність зв`язку витрат позивача на оплату праці кранівника, що не використовувалися у діяльності з надання в суборенду нерухомого майна. Для перевірки правильності віднесення платником витрат на оплату праці кранівника у перевіреному періоді судам слід було встановити, яким чином використовувалася позивачем праця цієї особи та для яких саме послуг, а також перевірити декларування ФОП ОСОБА_1 у податковій звітності доходу від поставки таких послуг іншим особам.
Також, суди залишили поза увагою положення податкового законодавства, яким встановлено, що податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, є орендар. У зв`язку з чим, судам необхідно перевірити правомірність нарахування ФОП ОСОБА_2 оспорюваної суми податку на доходи фізичних осіб з надання в суборенду нерухомого майна.
Крім того, за наслідками проведеної перевірки відповідач не визнав право платника на відображення у податковому обліку витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) на оплату послуг зв`язку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не надано належних доказів використання послуг зв`язку при здійсненні господарської діяльності. Покладаючи на позивача обов`язок доведення відсутності його вини у вчинених правопорушеннях, суди тим самим порушили норми процесуального права, а саме приписи Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За результатами нового розгляду, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ФОП ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.09.2016 відкрито касаційне провадження у справі №804/1570/16.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №804/1570/16 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2020 справу №804/1570/16 прийнято до провадження, розгляд справи призначено у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 08.09.2020.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами попередніх інстанцій, зокрема, застосовано норму закону, яка не регулює господарську діяльність ФОП щодо надання у суборенду нерухомого майна, що потягло неправомірне визначення заниження валового доходу, водночас, судами не надано правову оцінку тим обставинам, що нерухоме майно, яке було надано у суборенду юридичним особам, у свою чергу, орендоване позивачем у інших юридичних осіб, при цьому підпункт 170.1.2 Податкового кодексу України та Методика визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, застосовується до відносин оренди (суборенди) нерухомого майна лише фізичних осіб. Також, позивач звертає увагу, що Податковий кодекс України дозволяє відносити до витрат всі витрати юридичних осіб та підприємців на зв`язок, не розподіляючи їх на витрати на телефонні розмови саме про оренду нерухомості та інші. У свою чергу, позивачем були надані підтверджуючі документи щодо отримання послуг зв`язку ФОП ОСОБА_1, а не громадянином ОСОБА_3 . У наданих документах зазначені номери директорів юридичних осіб, з якими позивач перебуває у господарських відносинах. Таким чином, судами попередніх інстанцій не у повному обсязі з`ясовано обставини справи, не надано їм належну правову оцінку, порушено вимоги ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2016 у цій справі, норми пункту 177.4 статті 177, пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України та частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.04.2016, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.07.2016 та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Відповідач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2013.
За результатами проведеної перевірки складено акт від 08.09.2014 №7099/04-63-17-01/ НОМЕР_1, в якому наведено висновок податкового органу про визначення платником об`єкта оподаткування податку на прибуток за операціями з надання в суборенду нерухомого майна без врахування мінімальної суми орендного платежу, встановленого підпунктом 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем оподатковуваного доходу у перевіреному періоді на 285238,71грн.
Крім того, відповідач не визнав право платника на відображення у податковому обліку витрат (у тому числі по сплаті ПДВ) на оплату послуг зв`язку, а також на оплату праці кранівника з посиланням на непов`язаність цих витрат з господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 .
Наведені висновки ДПІ стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення:
від 24.09.2014 №0029721701, за яким позивачеві збільшено грошове зобов`язання з ПДВ на 48114грн. за основним платежем та 12028,50грн. за штрафними санкціями;
від 24.09.2014 №0029771701 про визначення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 52822,45грн. за основним платежем та 13205,61грн. за штрафними санкціями.
За результатами податкової перевірки позивачеві було надіслано вимогу від 24.09.2014 №Ф-0000081701 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 120037,22грн., і прийнято рішення від 24.09.2014 №0000081701, яким платникові визначено штрафні санкції за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 12143,12грн.
Не погодившись з прийнятими податковим органом рішеннями, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про їх скасування.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 ПК України податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.