ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б.
на ухвалу Великої Палати Верховного Судувід 8 вересня 2020 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-66звг20) за заявою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк України») про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» (далі - ТОВ «Укркава») до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича (далі - нотаріус), відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню
Короткий виклад історії справи
У грудні 2017 року ТОВ «Укркава» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Банку про визнання виконавчого напису, вчиненого 9 листопада 2017 року нотаріусом, таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року, позов задоволено.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року рішення Господарського суду Одеської області від 29 березня 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18 липня 2018 року у справі № 916/3006/17 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Укркава» відмовлено.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року зазначено, що стаття 88 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон № 3425-XII) містить різні строки для звернення до нотаріуса: три роки - у відносинах за участю громадян, і один рік - для відносин за участю підприємств, установ і організацій.
Нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-кредиторів і юридичних осіб-кредиторів щодо звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є відмінністю у поводженні з цими кредиторами в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для юридичних осіб-кредиторів нерівні у порівнянні з фізичними особами-кредиторами умови у правовідносинах з юридичними особами-боржниками щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для юридичної особи-кредитора у порівнянні з фізичною особою-кредитором меншого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна юридичних осіб-боржників є дискримінацією юридичної особи-кредитора за ознакою її статусу (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
Водночас нормативно визначені відмінні строки для фізичних осіб-боржників і юридичних осіб-боржників у випадку звернення юридичних осіб-кредиторів до нотаріуса для вчинення виконавчого напису стосовно їх майна є відмінністю у поводженні з цими боржниками в аналогічних ситуаціях. Така відмінність у світлі умов сьогодення без об`єктивного та розумного обґрунтування створює для фізичних осіб-боржників нерівні у порівнянні з юридичними особами-боржниками умови у правовідносинах з юридичними особами-кредиторами щодо реалізації права на мирне володіння майном. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що встановлення для кредитора - юридичної особи більшого строку для звернення до нотаріуса для вчинення ним виконавчого напису стосовно майна фізичної особи-боржника у порівнянні з юридичною особою-боржником є дискримінацією фізичної особи-боржника за ознакою її статусу (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року зроблено висновок, що строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону № 3425-XII, безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою Цивільним кодексом України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку (пункт 80 постанови).
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17, щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону № 3425-XII, зокрема про те, що ця норма не обмежує трирічним строком нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, за умови встановлення сторонами відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги, оскільки вважає, що зазначений строк не можна змінити домовленістю сторін (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року).
31 липня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України» звернулося до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у якій просило змінити зазначену постанову в її мотивувальній частині шляхом виключення пунктів 38-41 щодо застосування положень частини першої статті 88 Закону № 3425-XII.
Обґрунтовуючи наявність установленої пунктом 1 частини третьої статті 320 ГПК підстави для перегляду судового рішення, заявник послався на Рішення Конституційного Суду України від 1 липня 2020 року у справі № 3-239/2019 (5444/19) за конституційною скаргою ТОВ «Укркава», яким цей Суд визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) положення частини першої статті 88 Закону № 3425-XII (пункт 1 резолютивної частини Рішення).
Велика Палата ухвалою від 8 вересня 2020 року відмовила у відкритті провадження за заявою АТ «Державний ощадний банк України» про перегляд за виключними обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 8 вересня 2020 року вказала на те, що пункт 1 частини третьої статті 320 ГПК надає право заявнику звернутися до суду про перегляд судових рішень за виключними обставинами за таких умов: застосування судом при вирішенні відповідної справи закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, неконституційність якого встановлена Конституційним Судом України або ж незастосування судом при вирішенні справи закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, конституційність якого встановлена Конституційним Судом України. Лише за таких обставин може бути відкрите провадження за виключними обставинами.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки Конституційний Суд України положення частини першої статті 88 Закону № 3425-XII визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), а Велика Палата Верховного Суду при вирішенні справи № 916/3006/17 застосувала визнану конституційною частину першу статті 88 Закону № 3425-XII, не зробивши при цьому висновку про те, що ця норма суперечить Конституції України, то заява АТ «Державний ощадний банк України» встановлених процесуальним законом підстав для перегляду Великою Палатою Верховного Суду постанови від 2 липня 2019 року у згаданій справі у зв`язку з виключними обставинами не містить, отже, у відкритті відповідного провадження заявнику слід відмовити.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Згідно із частиною третьоюстатті 34 ГПК суддя, не згодний з рішенням, може письмо