Постанова
іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 723/946/19
провадження № 51-1710км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Вегери Д.А.,
захисників Брезіцького В.М., Мельника З.В.,
законного представника
неповнолітнього засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Мельника З.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Чернівецького апеляційного суду від 20 лютого 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018260000000466, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 13 листопада 2019 року ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 76 КК.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задоволено частково і стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 23 791,30 грн і 100 000 грн відповідно. У випадку відсутності у неповнолітнього ОСОБА_2 коштів на відшкодування ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди ухвалено стягнути їх солідарно з його батька - ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_4 в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у цьому кримінальному провадженні.
За вироком місцевого суду неповнолітнього ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 21:30, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом, керував автомобілем марки "JEEP Grand Cherokee" (д.н.з. НОМЕР_1 (Республіка Болгарія), рухаючись по вул. Сторожинецькій у с. Великий Кучурів, Сторожинецького району зі сторони с. Тисовець у напрямку м. Сторожинець. При цьому всупереч вимогам п. 1.5, підпунктів "б", "д" п. 2.3, пунктів 10.1, 12.1, пп. "а" п. 21.11, п. 23.6 та пп. "б" п. 23.10 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), здійснював буксирування на гнучкому зчепленні двох немеханічних транспортних засобів - санок, на яких перебували неповнолітні ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, не переконавшись, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинен був і міг їх передбачити, проїжджаючи ділянку дороги неподалік будинку № 33 вказаної вулиці, дорога якої була вкрита сніговим накатом, ожеледицею, та наявне заокруглення вправо, водій ОСОБА_2, не вибравши безпечної швидкості руху та не врахувавши дорожньої обстановки, неправильно застосувавши прийоми керування транспортним засобом, допустив перекидання санок, кнаслідок чого неповнолітньому ОСОБА_5 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 14 січня 2019 року № 825 було спричинено тілесні ушкодження, від яких останній помер.
Чернівецький апеляційний суд вироком від 20 лютого 2020 року апеляційні скарги прокурора та потерпілої задовольнив частково, вирок місцевого суду змінив. Перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 ст. 286 КК на ч. 1 ст. 119 КК, визнав його винуватим і засудив за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, строк відбування якого ухвалив обчислювати з моменту затримання ОСОБА_2, а саме з 20 лютого 2020 року.
Стягнуто з обвинуваченого на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди 123 791,30 грн і 200 000 грн відповідно. У випадку відсутності у неповнолітнього ОСОБА_2 коштів на відшкодування ОСОБА_3 матеріальної та моральної шкоди ухвалено стягнути їх солідарно з його батька - ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_4 в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про зміну вироку апеляційного суду на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і, як наслідок, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, просить призначити ОСОБА_2 покарання зі звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, а також зменшити відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Вважає, що апеляційний суд не врахував обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_2 (щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, визнання вини, позитивні характеристики, часткове відшкодування завданої шкоди, його молодий вік, поведінку останнього після ДТП тощо), відсутність обставин, що обтяжують покарання, та призначив обвинуваченому занадто суворе покарання у виді реального позбавлення волі на тривалий термін. Захисник вважає, що апеляційний суд не вмотивував свого вироку відповідно до вимог статей 374, 420 КПК, зокрема не обґрунтував неможливості застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК.
Також сторона захисту зазначає про неправильне вирішення апеляційним судом цивільного позову, до якого не долучено касових фіскальних чеків про оплату товарів та послуг, а долучено товарні накладні, належним чином не оформлені.
У запереченнях на касаційну скаргу захисника потерпіла вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без змін.
Позиції учасників судового провадження
Захисники та законний представник підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги сторони захисту, просив вирок апеляційного суду залишити без змін.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 119 КК у касаційній скарзі захисником не оспорюються.
Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду під час призначення покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, під час врахування пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначення "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.