Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 404/1800/17
провадження № 51-4811 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Гуцул М.С. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Гуцул М.С. на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року та вирок Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017120020001199, у якому
ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кіровограда, житель АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 21 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджений за:
- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;
- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, належного йому на праві приватної власності.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 16 389 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вироком Кропивницького апеляційного суду від 09 вересня 2019 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано, постановлено новий вирок яким ОСОБА_1 засуджено за:
- ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;
- п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
В решті вирок залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 січня 2017 року приблизно о 18:30 з метою заволодіння майном ОСОБА_3 прийшов до її домоволодіння по АДРЕСА_2, маючи при собі молоток, який завчасно приготував. В ході розмови ОСОБА_1 попросив у ОСОБА_3 гроші в борг, на що вона відмовила. Розлютившись на відмову, ОСОБА_1 умисно, з метою вбивства для заволодіння майном потерпілої, ударив її кулаком в обличчя, від чого потерпіла впала. Після цього ОСОБА_1 наніс молотком близько 22 ударів по голові потерпілої, чим завдав їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпіла померла на місці події.
В подальшому ОСОБА_1 відшукав гроші потерпілої в сумі 6500 грн та заволодів ними.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що вина засудженого не доведена, висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема: протоколі огляду місця події, поясненнях ОСОБА_1 даних на досудовому слідстві під тиском працівників поліції та висновках експертиз, які є сумнівними. Також захисник вказує на суворість призначеного покарання.
Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Висловлює аналогічні доводи щодо недоведеності його вини, недопустимості доказів, порушення вимог закону під час допиту свідка ОСОБА_4, а також не погоджується із сумою задоволеного цивільного позову.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції підтримали доводи скарг та просили їх задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Посилання засудженого на неповноту судового розгляду відповідно до наведеної норми процесуального закону не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.
Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається із вироку, місцевий суд у відповідності до вказаних вимог закону оцінив кожний доказ у справі з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. При цьому, суд вказав чому бере до уваги одні докази та надає їм перевагу, а інші - відкидає.
Так суд обґрунтовано послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були присутніми в якості понятих при огляді місця події та пояснили, за яких обставин були виявлені й вилучені речові докази, підтвердили факт опечатування цих доказів і наявність своїх підписів на протоколі огляду місця події.
Суди першої та апеляційної інстанцій дослідили та спростували доводи захисника щодо незаконності проведення огляду місця події. Судами було беззаперечно встановлено, що вищезазначені свідки не були постійно присутні біля домоволодіння потерпілої лише до моменту приїзду слідчої групи, а при проведенні слідчих дій вони в якості понятих були постійно присутні в домоволодінні та спостерігали за діями слідчого. Отже, жодних порушень вимог процесуального закону під час огляду місця події встановлено не було.
Що стосується твердження сторони захисту про те, що поняті давали суперечливі покази, то слід звернути увагу на таке.