Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 739/1140/18
провадження № 51-1858 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В.К.,
суддів Лагнюка М.М., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,
прокурора Браїла І.Г.,
захисника в режимі відеоконференції Костюченка В.К.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Лиштван А.Д. на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2020 року та касаційну скаргу захисника Костюченка В.К. в інтересах засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270190000152, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сосницького районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він23 квітня 2018 року близько 02:00 через незамкнену хвіртку зайшов на територію домоволодіння АДРЕСА_1, за допомогою заздалегідь заготовленого металевого лома віджав запірний пристрій на вхідних дверях будинку та воротах гаража, звідки таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_3 , чим завдав йому майнової шкоди на загальну суму 22 520,93 грн.
Крім того, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 23 квітня 2018 року близько 22:50 зайшли до приміщення належного ФОП ОСОБА_4 магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", що на АДРЕСА_3, демонструючи належну зброю (пневматичний пістолет моделі MAKAROV 4.5 мм) та словесно погрожуючи продавцям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 її застосуванням, заволоділи коробкою з мармеладом "Тропическое наслаждение" вартістю 50,75 грн і скринькою Благодійного фонду "Щастя на долонях" з грошовими коштами на суму 280 грн, що стояла біля касового апарату на торгівельному прилавку.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16 січня 2020 року апеляційну скаргу прокурора Клюя І.І. залишено без задоволення, апеляційну скаргу захисника Костюченка В.К. задоволено частково, вирок Сосницького районного суду Чернігівської області від 04 квітня 2019 року змінено.
Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор Лиштван А.Д. ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених унаслідок м`якості. На обґрунтування своїх вимог вказує, що, призначаючи покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, апеляційний суд не врахував, що хоча в силу ст. 89 КК України ОСОБА_1 вважається не судимим, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки з проникненням, а тому засудженому відомі наслідки подібної протиправної поведінки. Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 повідомив, що у Святошинському районному суді м. Києва розглядається кримінальне провадження за його обвинуваченням у вчиненні іншого розбійного нападу, скоєного вже після постановлення вироку у даному кримінальному провадженні. Це свідчить про те, що ОСОБА_2 відповідних висновків для себе не зробив та повторно вчинив тяжкий злочин. Вказані обставини залишились поза увагою апеляційного суду. Вважає, що апеляційний суд, мотивуючи необхідність застосування положень ст. 69 КК України, не зазначив, яким чином наведені ним з цього приводу обставини істотно знижують тяжкість вчиненого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 злочину. Вважає, що незначна сума заподіяного засудженими матеріального збитку у даному випадку не впливає на тяжкість вчиненого ними злочину, а тому, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора в частині необхідності застосування додаткового (обов`язкового відповідно до санкції ч. 2 ст. 187 КК України) покарання у виді конфіскації майна, апеляційний суд свого рішення належним чином не мотивував. Зазначає, що поза увагою апеляційного суду також залишилась характеристика з ДПТНЗ "Шосткинське вище професійне училище", відповідно до якої ОСОБА_7 перебуває на обліку учнів "групи ризику" як особа, схильна до проявів девіантної поведінки. Таким чином, вважає, що призначене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання не відповідає положенням ст. 65 КК України, а ухвалу апеляційного суду постановлено з порушенням вимог статей 370, 419 КПК України.
У касаційній скарзі захисник Костюченко В.К. вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених через суворість. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що в ході розбійного нападу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не збиралися застосовувати пістолет, який до того ж був не зарядженим, і, фактично отримавши відмову у видачі грошей з каси, забрали лише коробку з мармеладом та скриньку благодійного фонду з грошима на суму 280 грн. Більше того, потерпілі такий напад спочатку розцінили як розіграш, що також дає підстави вважати про відсутність реальної загрози застосування насильства під час грабежу. Зазначає, що мотив для вчинення злочину у ОСОБА_1 пов`язаний зі збігом тяжких сімейних обставин - хворобою батька, на лікування якого останній хотів у такий спосіб здобути кошти, а ОСОБА_2 погодився у цьому йому допомогти. Вважає, що відсутність у засуджених попередніх судимостей вказує на те, що їхня поведінка є винятковим явищем та дає підстави вважати, що подібне не повториться в майбутньому. Крім того, стверджує, що молодий вік засуджених, їхнє щире каяття та визнання вини, негативне відношення до вчиненого, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди, відсутність претензій з боку потерпілих, належна правова поведінка під час судового розгляду, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин дають можливість застосувати до засуджених також і положення ст. 75 КК України. Зазначає, що правозастосовна практика суду касаційної інстанції як мірило справедливості також вказує на можливість однакового застосування норм кримінального права у справах зі схожими обставинами, зокрема, як у постанові Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 414/1217/14-к. Наголошує, що сам судовий процес та його тривалість вже давно сприяли перевихованню засуджених, а тому просить звільнити їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги прокурора та захисника не надходило.
Захисник Костюченко В.К. підтримав подану ним касаційну скаргу, просив її задовольнити, а судові рішення змінити. Касаційну скаргу прокурора Лиштван А.Д. просив залишити без задоволення.
У судовому засіданні прокурор Браїло І.Г. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника Костюченка В.К., вказуючи на її необґрунтованість. Підтримав касаційну скаргу прокурора Лиштван А.Д., просив ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як убачається зі змісту вироку, місцевий суд у мотивувальній його частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів та їх наслідки.
Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 187 КК України та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України з урахуванням обсягу висунутого обвинувачення є правильною.
Що стосується доводів касаційних скарг прокурора та захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Разом з тим з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі призначити покарання, нижче від мінімальної межі, передбаченої санкцією відповідної статті, або звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається зі змісту касаційних скарг, висловлюючи незгоду з постановленими судовими рішеннями, посилаючись на обставини, вже враховані під час розгляду кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, прокурор не погоджується із застосуванням апеляційним судом щодо засуджених положень ст. 69 КК України та незастосуванням обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна, тоді як захисник просить звільнити засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Тобто як прокурор, так і захисник у своїх касаційних скаргах фактично ставлять питання про недотримання апеляційним судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.