ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 591/4366/18
провадження № 51-1122кмо20
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого судді Кравченка С.І.,
суддів Анісімова Г.М., Григор`євої І.В., Луганського Ю.М.,
Наставного В.В., Огурецького В.П., Щепоткіної В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Ігнатенка Ю.В.,
прокурора Кулаківського К.О.,
захисника в режимі відеоконференції Смирнової О.Л.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянула у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою захисника Смирнової О.Л. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08 липня 2019 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200440000881, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м. Шостка Сумської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого, вироком Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня 2016 року за ч. 2 ст. 309 КК до позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки та покладанням на нього обов`язків, передбачених
ст. 76 КК України,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Суми від 08 липня 2019 року
ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня
2016 року у виді 1 місяця позбавлення волі, призначеноОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
Судом ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 14 лютого 2018 року близько 17:00, перебуваючи біля будинку № 8 на вул. Прокоф`єва у м. Сумах, маючи намір на відкрите заволодіння чужим майном з корисливих спонукань, діючи повторно, відкрито для оточуючих, ривком руки вирвав сумку уОСОБА_2, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 379,33 грн. Після чого ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
На вказаний вирок суду захисник Смирнова О.Л. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Сумський апеляційний суд ухвалою від 28 листопада 2019 року цю скаргу залишив без задоволення, а вирок Зарічного районного суду м. Суми від 08 липня 2019 року - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Смирнова О.Л. в інтересах засудженого
ОСОБА_1 просить у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що наявність на розгляді в суді іншого кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185 КК України за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили, не дає підстав кваліфікувати його дії в цьому кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 186 КК України за кваліфікуючою ознакою "повторно". Просить перекваліфікувати дії ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 186 КК України та пом`якшити призначене покарання.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Судувід 04 червня 2020 року кримінальне провадження № 591/4366/18 за вказаною касаційною скаргою на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального судуВерховного Суду у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема висновку, сформульованого колегіями суддів, а саме
у постанові від 11 грудня 2018 року (провадження № 51-4204 км 19, справа
№ 274/2956/17) Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, а також постанові від 27 лютого 2019 року (провадження № 51-5205 км 18, справа
№ 695/136/17) Другої судової палати Касаційного кримінального суду. Зокрема,
у рішенні колегія суддів зазначила, що у Верховному Суді існують різні правові позиції щодо застосування колегіями суддів Першої та Третьої судових палат Касаційного кримінального суду норм кримінального закону щодо можливості кваліфікувати дії особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою "повторно" у тому випадку, коли в суді знаходиться інше кримінальне провадження, не розглянуте по суті (за обвинуваченням у вчиненні злочину, що дає підстави для такої кваліфікації), тобто за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили.
Так, вказано, що колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в постанові від 11 грудня 2019 року (провадження
№ 51-4204 км 19, справа № 274/2956/17) дійшла висновку, що п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 7 "Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність
і рецидив злочинів та їх правові наслідки", зокрема те, що "для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин", може бути застосовано, коли всі епізоди злочинної діяльності є предметом одного судового розгляду, оскільки за таких умов суд безпосередньо досліджує докази та у вироку робить висновок про доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами злочинів, які інкриміновані обвинуваченому. Також колегія суддів констатувала, що правові норми презумпції невинуватості за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, а також наявність не розглянутого по суті кримінального провадження не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується, а є лише версією органів досудового розслідування, яку вони доводять на підставі обов`язку доказування відповідно до вимог ч. 1 ст. 92 КПК України.
Крім того, у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 27 лютого 2019 року (провадження № 51-5205 км 18, справа № 695/136/17) колегія суддів дійшла такого ж висновку, що виходячи з положень ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України та принципу презумпції невинуватості за відсутності вироку суду, який набрав законної сили, наявність кримінального провадження, у тому числі на стадії його судового розгляду, не породжує правових наслідків для юридичної оцінки наступних чи попередніх діянь особи, у вчиненні яких вона обвинувачується.
Водночас у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду
від 10 липня 2018 року (провадження № 51-2475 км 18, справа № 545/3663/16-к) колегія суддів погодилася з доводами касаційної скарги прокурора про безпідставність виключення місцевим судом з обвинувачення кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину повторно", а наявність у провадженні місцевого суду іншого кримінального провадження, розгляд якого по суті не завершено, не впливає на можливість кваліфікації дій особи за такою ознакою. У цьому рішенні також вказано, що правовий зміст поняття "повторність" передбачає сам факт вчинення двох
і більше злочинів, передбачених тією самою статтею, або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України, або різними статтями у випадках, передбачених в Особливій частині. При цьому відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 7 "Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки" для повторності не має значення, чи було особу засуджено за раніше вчинений злочин. Повторність відсутня лише тоді, якщо за раніше вчинений злочин особу звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, установлених законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Смирнова О.Л., підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити, надавши відповідні пояснення.
Засуджений ОСОБА_1 також підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.
Прокурор погодився з вимогами касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, Об`єднана палата Касаційного кримінального судуВерховного Суду установила:
У цьому кримінальному провадженні на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального судуВерховного Суду винесено питання про застосування норм кримінального закону, зокрема щодо можливості кваліфікувати дії особи під час постановлення вироку за кваліфікуючою ознакою "повторно" у тому випадку, коли в суді перебуває інше кримінальне провадження стосовно цієї особи, не розглянуте по суті (за обвинуваченням у вчиненні злочину, що дає підстави для такої кваліфікації), тобто за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили.
Для висновку Об`єднана палата Верховного Суду враховує наступне.
Основні засади інституту множинності злочинів, зокрема окремі її форми (повторність, сукупність та рецидив) та правові наслідки регламентовано законодавцем у Розділі VII "Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень" Загальної частині КК. Повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності згідно з нормативним приписом ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1ст. 32 КК). Крім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
У ст. 35 КК передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається із закону України про кримінальну відповідальність, законодавцем чітко не встановлено підходу до врахування при здійсненні кримінально-правової кваліфікації дій особи за ознакою "повторно" наявності чи відсутності факту засудження цієї особи (наявності чи відсутності судимості).
Для цього слід враховувати принцип презумпції невинуватості,закріплений у ратифікованих Верховною Радою України міжнародно-правових актах, зокрема
у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини та у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Також у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві. Так, у ч. 1 ст. 62 Конституції України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо у тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК).Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
З урахуванням зазначеного та враховуючи принцип презумпції невинуватості, а також системне тлумачення положень частин 1 та 3 ст. 32 КК, вказує на те, що сам факт вчинення злочину не вперше утворює повторність без постановлення обвинувального вироку суду стосовно особи лише у випадку, коли такий факт розслідується органом досудового слідства чи розглядається судом з іншим епізодом тотожного або однорідного злочину в одному кримінальному провадженні. Тобто лише за умов, коли суд безпосередньо досліджує докази та у вироку встановить доведеність винуватості особи одночасно за всіма епізодами кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому. Оскільки доведеність чи недоведеність вини у першому епізоді встановлюється судом і лише одночасний розгляд судом в одному кримінальному провадженні першого епізоду, що утворює повторність, і наступного, який кваліфікується як повторний.
Отже, лише за таких обставин, така форма множинності злочинів, як повторність, за відсутності обвинувального вироку суду стосовно особи за раніше вчинений злочин, якщо такі епізоди розглядаються судом в одному кримінальному провадженні, узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України та відповідає принципу non bis in idem.
Крім того, системне тлумачення зазначених вище норм свідчить про те, що необхідно розрізняти особливості інкримінування особі ознаки повторності в одному чи різних кримінальних провадженнях стосовно неї, зокрема: коли за наявності повторності тотожних чи однорідних злочинів така кваліфікуюча ознака інкримінується особі в одному кримінальному провадженні без постановлення обвинувального вироку стосовно першого епізоду суспільно небезпечної поведінки особи; та у різних кримінальних провадженнях, коли розгляд кримінального провадження за першим епізодом розглядається (або розслідується) в іншому кримінальному провадженні щодо тієї ж особи. При цьому основою для такого поділу є врахування принципу презумпції невинуватості особи.