Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 756/6838/17
провадження № 61-10584св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - орган опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,
заінтересована особа- управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації,
особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
представник осіб, які звернулися із апеляційною скаргою, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Оболонського районного суду міста Києва, у складі судді Луценко О. М. за участі присяжних Гула О. С., Голубкова Л. А., від 05 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Нежури В. А., від 15 червня 2020 року.
Короткий зміст вимог заяви
У травні 2017 року орган опіки та піклування Оболонської районної
в місті Києві державної адміністрації, заінтересована особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, звернувся до суду із заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною.
Свої вимоги орган опіки та піклування Оболонської районної
в місті Києві державної адміністрації мотивував тим, що ОСОБА_1 внаслідок психічного захворювання не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними, не може самостійно захистити свої інтереси і потребує сторонньої допомоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року заяву органу опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації, зацікавлена особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною задоволено. Визнано ОСОБА_1 недієздатною.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 690 від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїчної шизофренії, безперервний перебіг, дефектний стан (F 20.0 - згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому наявні підстави для визнання ОСОБА_1 недієздатною.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_1
та ОСОБА_2, задоволено.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання фізичної особи недієздатною.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заяву про визнання ОСОБА_1 недієздатною розглянуто судом першої інстанції без її залучення до участі у справі, що є порушенням норм процесуального права. Крім того, станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_1 перебувала у шлюбі із ОСОБА_2, який до участі у справі також залучений не був.
На стадії апеляційного розгляду, відповідно до статті 365 ЦПК України, апеляційний суд наділений повноваженнями щодо залучення інших осіб, які не брали участі у розгляді справи, в якості третіх осіб, лише якщо ці особи не є апелянтами, а тому недоліки, допущенні судом першої інстанції, не можуть бути усунуті при розгляді справи апеляційним судом, а відтак і з`ясування обставин, що мають значення для справи, є неможливим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі орган опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 05 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 червня 2020 рокуі направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами норм матеріального
і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права
без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник стверджує, що питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується у кожному випадку судом із урахуванням стану її здоров`я. ОСОБА_1 була повідомлена про призначення судово-психіатричної експертизи, на проведення якої прибула добровільно. Вказане свідчить, що ОСОБА_1 була обізнана про наявність справи щодо визнання її недієздатною. На час подання органом опіки та піклування Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації заяви про визнання ОСОБА_1 недієздатною, остання у зареєстрованому шлюбі не перебувала.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року справу за заявою органу опіки та піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, заінтересована особа - управління житлово-комунального господарства Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання фізичної особи недієздатною призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1, ОСОБА_2, посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду прийнята із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Орган опіки та піклування Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації звернувся до суду з заявою про визнання недієздатною ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Київського міського центру судово-психіатричної експертизи № 690 від 23 жовтня 2018 року ОСОБА_1 страждає стійким хронічним психічним розладом у вигляді параноїдної шизофренії, безперервний перебіг, дефектний стан (F 20.0 - згідно з МКХ-10), за своїм психічним станом не здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.
З 05 липня 2017 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до Основного Закону України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; кожен має право на повагу до його гідності; кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 21, частина друга статті 22, частина перша статті 28, частина перша статті 29, частини перша, друга статті 55 Конституції України).
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Відповідно до Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша - третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов`язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров`я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов`язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов`язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.