Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 757/6109/19-ц
провадження № 61-10555св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача -ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця",
представник відповідача -Малиновський Павло Анатолійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Печерського районного суду міста Києва, у складі судді Матійчук Г. О., від 25 жовтня
2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Крижанівської Г. В., від 24 червня
2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом
до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що 07 червня 2017 року її було звільнено з посади інженера 2 категорії виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця"
АТ "Українська залізниця". Вказувала, що в день звільнення їй не було виплачено заробітну плату за липень 2016 року у розмірі 1 569,04 грн,
а також заробітну плату з березня по червень 2017 року (у тому числі й компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки) у розмірі
13 838,98 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд стягнути з АТ "Укрзалізниця" на її користь нараховану та невиплачену заборгованість по заробітній платі у розмірі 15 408, 02 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 105 600 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 1 943, 11 грн та 3 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця"
на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі
та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі
15 408, 02 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні
у розмірі 105 600 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку
з порушенням термінів їх виплати у розмірі 1 943, 11 грн, а також 3 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при звільненні позивачу не була виплачена заробітна плата у повному обсязі, а також компенсація за невикористані дні відпустки, отже наявні підстави для задоволення позовних вимог. Районний суд зазначив, що жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі у зв`язку з форс-мажорними обставинами. Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, а відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року
в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ "Українська залізниця"
про відшкодування моральної шкоди відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 07 червня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а при звільненні не отримала всі належні їй платежі, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 15 408,02 грн. Апеляційний суд зазначив, щорегіональна філія "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" не є юридичною особою, а ПАТ "Українська залізниця" територіально розміщено у м. Києві, у зв`язку з чим будь-яких перешкод для належного виконання відповідачем власних обов`язків перед позивачем не встановлено. Таким чином, апеляційний суд вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 105 600 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" просить скасувати оскаржені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справах
№ 6-364цс16, № 6-365цс16, у постановах Верховного Суду від 07 лютого
2020 року у справі № 236/396/18, від 24 жовтня 2019 року у справі
№ 266/4637/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі
№ 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не врахували, що заборгованість по заробітній платі перед позивачем за період з 16 березня 2017 року відсутня, оскільки її нарахування не здійснювалось у зв`язку з відсутністю первинних документів у структурному підрозділі "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Також заявник вказує, що у липні 2016 року позивач працювала в іншій юридичній особі -
ДП "Донецька залізниця", а надані позивачем докази не містять інформації щодо невиплати цієї заборгованості. Заявником також наголошено на тому, що суди безпідставно відхилили науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року, який хоча і не є сертифікатом, проте в ньому описуються форс-мажорні обставини, які унеможливлюють здійснення нарахування та виплати заробітної плати.
Судові рішення у частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, отже касаційному перегляду в цій частині не підлягають в силу статті 400 ЦПК України.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
Відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" не може бути прийнято до розгляду судом касаційної інстанції, оскільки його було надіслано на електронну пошту Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та не скріплено електронним підписом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працювала у державному підприємстві "Донецька залізниця" з 22 липня 1986 року.
Відповідно до Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", ДП "Донецька залізниця" було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
Згідно з наказом правління ПАТ "Укрзалізниця" від 15 квітня 2016 року
№ 303 інформаційно-обчислювальний центр ДП "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця"
ПАТ "Українська залізниця".
Згідно з наказом від 27 липня 2016 року № 1/ос у зв`язку з реорганізацією ДП "Донецька залізниця" продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді інженера другої категорії з посадовим окладом у розмірі 4 519 грн виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
З 01 березня 2017 року на підставі наказу від 20 березня 2017 року № 154 голови правління ПАТ "Українська залізниця" відповідно до наказу
від 21 березня 2017 року № 21/ІОЦ виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця"
ПАТ "Українська залізниця" позивачу було підвищено оклад до 5 649 грн.
З 20 березня 2017 року згідно з наказами від 17 березня 2017 року
№ 236/ДНД та від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ було встановлено простій працівникам виробничого підрозділу "Інформаційно-обчислювальний центр" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця".
На підставі наказу від 01 червня 2017 року № 1213/ДН-ОС позивача
з 07 червня 2017 року було звільнено з займаної посади на підставі
пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Згідно з наданими позивачем розрахунками належних до виплати сум при звільненні заборгованість із виплати заробітної плати становить: липень 2016 року - 1 569,04 грн; березень 2017 року - 4 489,75 грн; квітень 2017 року - 3 050,62 грн; травень 2017 року - 2 455,84 грн; червень 2017 року - 3 842,77 грн (в тому числі невиплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, а саме за 12 днів у розмірі 3 600 грн).
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону у повній мірі не відповідає з огляду на наступне.
Частиною четвертою статті 43 Конституції Українипередбачено право
на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці
та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП Українипередбачено обов`язок власника
або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з частиною першою статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.