Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 333/4201/17
провадження № 61-13543св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Запорізької області Кардаш Яна Олександрівна,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого 2019 року у складі судді Варнавської Л. О. та на постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року у складі колегії суддів: Полякова О. З.,
Крилової О. В., Кухаря С. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я. О., про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на нерухоме майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 11 жовтня 1996 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2, у якому народився син - ОСОБА_4 .
Під час перебування у шлюбі за спільні кошти ними було придбано квартиру
АДРЕСА_1 . У зазначеній квартирі ОСОБА_1 проживає разом із сином, ОСОБА_2 в квартирі не проживає, шлюбні стосунки з позивачем не підтримує.
Разом із тим, позивачу стало відомо, що зазначена квартира на підставі договору купівлі-продажу від 29 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я. О., була відчужена без його відома та згоди. Вказане свідчить про те, що спірна квартира незаконно вибула зі спільної сумісної власності подружжя, чим порушено його право власності на частку у спільному майні подружжя.
Крім того, йому стало відомо про те, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2016 року у цивільній справі № 333/321/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 було визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та визнано право власності на спірну квартиру за
ОСОБА_2 .
Також заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 20 січня 2017 року у цивільній справі № 333/4765/16-ц за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, його та сина визнали такими, що втратили право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення суду його та ОСОБА_4 було знято з реєстраційного обліку у вказаній квартирі, але вони продовжують користуватися нею.
Зазначав, що у зазначених справах він участі не брав, судові повістки не отримував.
Посилаючись на вказане, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я. О. 29 лютого 2016 року та зареєстрований в реєстрі № 86; визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірної квартири за кожним.
У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що квартира АДРЕСА_1 належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 лютого 2016 року. Проживання відповідачів створює їй перешкоду у здійсненні прав власника квартири, оскільки вона має намір використовувати її для власного проживання, а у відповідачів підстав для проживання немає.
З огляду на зазначене, просила суд усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із вказаної квартири.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого
2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 11 червня 2019 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Запорізької області Кардаш Я. О., задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я. О. 29 лютого 2016 року, зареєстрований у реєстрі № 86.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що спірна квартира набута за час шлюбу
ОСОБА_2 та ОСОБА_1, була їх спільною сумісною власністю на момент відчуження, позивач своєї згоди на її відчуження під час укладання договору купівлі-продажу не надавав, отже є такою, що вибула з володіння позивача не з його волі, тому наявні правові підстави для визнання спірного договору недійсним.
Оскільки відсутня домовленість між подружжям щодо ідеальних часток в оспорюваній квартирі, суд вважав за можливе визнати за
ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Щодо позовних вимог про визнання оспорюваної квартири спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_2 права власності на іншу 1/2 частину цієї квартири суди вважали, що в цій частині позов не може бути задоволений, оскільки ОСОБА_2, уклавши договір купівлі-продажу квартири 29 лютого 2016 року, розпорядилася належною їй часткою квартири.
Суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_3 щодо застосування наслідків пропуску позовної давності до первісного позову, оскільки таке питання може ставитися лише стороною виниклих правовідносин - поділу спільного сумісного майна. А сторонами цих правовідносин є
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка питання про застосування таких наслідків у частині поділу спільного сумісного майна не ставила.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у зв`язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, у ОСОБА_3 відсутнє право вимагати усунення порушення прав власника майна на підставі статей 316, 317, 319, 321 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 липня 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07 лютого
2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 червня
2019 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісних позовних вимог відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов - задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У вересні 2019 року справу № 333/4201/17 передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спірних правовідносин, та дійшли помилкового висновку про визнання договору купівлі-продажу недійсним, не зазначивши при цьому конкретну підставу, передбачену статтею 203 ЦК України.
Суди помилково посилалися на положення статей 57, 65, 70 СК України, який набрав чинність лише 01 січня 2004 року, у той час як спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за біржовою угодою 25 грудня 1997 року. Позивач членом біржі і покупцем квартири не був, участі в укладанні договору не брав.
Суди не звернули належної правової уваги на те, що законодавством не передбачено підстав для визнання правочину недійсним у зв`язку з відсутністю згоди одного з подружжя при відчужені спільного сумісного майна подружжя.
При цьому ОСОБА_3 посилається на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 07 жовтня 2015 року у справі
№ 6-1622цс15, від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15 та інших, де зазначено, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним за умови, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно.
Судами проігноровано той факт, що позивач не був стороною оскаржуваного правочину, а тому не має права порушувати питання про визнання його недійсним.
Рішення судів є незаконними також тому, що оскільки суди визнали за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири, проте відмовили в задоволенні позову в частині визнання 1/2 частки квартири за
ОСОБА_2 , суд повинен був визнати спірний договір частково недійсним.
Крім того, суди помилково не застосували до спірних правовідносин статтю 267 ЦК України та не звернули уваги на сплив позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 жовтня 1996 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 (а.с.7, т. 1).
На підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року № 1096/1142, зареєстрованого Запорізькою товарною біржею "Строй-Інвест",
ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір пройшов державну реєстрацію в орендному підприємстві "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" в реєстровій книзі № 261 за № 37453
від 09 лютого1998 року (а.с.11, т. 1).
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 березня
2001 року у справі № 2-1043/01 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний (а.с. 41, т.1).
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого
2016 року у справі № 333/321/16-ц за позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання права власності, визнано дійсним договір купівлі-продажу від 25 грудня 1997 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та визнано право власності за ОСОБА_2 на квартиру (а.с. 14-16, т. 1).
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я. О., зареєстрованого в реєстрі № 86, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_3 купила квартиру
АДРЕСА_1 (а.с.134-135, т. 1).
Згідно з абзацом 2 пункту 1 указаного договору купівлі-продажу документом, що підтверджує право власності продавця на відчужувану квартиру є рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого
2016 року у справі № 333/321/16-ц.
Відповідно до пункту 4 договору продавець ( ОСОБА_2 ) стверджувала, що відчужувана квартира є її особистою приватною власністю, особи, які б могли поставити питання про визнання за ним права власності на квартиру, у тому числі, відповідно до статей 65, 74, 97 СК України, відсутні.
Аналогічне зазначено в заяві ОСОБА_2 від 29 лютого 2016 року до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу
Кардаш Я. О. (а.с. 171, т. 1).
У заяві від 29 лютого 2016 року ОСОБА_2 повідомила, що у квартирі, яка відчужується, малолітні чи неповнолітні діти не зареєстровані та не проживають (а.с. 170, т. 1).
Відповідно до довідки від 22 лютого 2016 року № 494, виданої Запорізькою міської радою МКП "Основаніє", ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, та має склад сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 140, т. 1).
Довідками про реєстрацію місця проживання № 04-273-11553 та № 04-27/3-11554 від 13 червня 2017 року встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за вказаною адресою з 30 квітня 1998 року та з 23 серпня 2013 року відповідно (а.с. 19-20, т. 1).
Також встановлено, що постановою Апеляційного суду Запорізької області
від 09 серпня 2018 року у справі № 333/321/16-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя
від 02 лютого 2016 року скасовано та ухвалене нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання права власності (а.с. 203-206, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" № 460-ІХ від 15 січня 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.