Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 2-332/2007
провадження № 61-5444св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 і ОСОБА_4,
представники ОСОБА_3 : ОСОБА_5, ОСОБА_6,
відповідач - Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Київське міське бюро технічної інвентаризації,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_7,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представників ОСОБА_3 : ОСОБА_6, ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2006 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Київське міське бюро технічної інвентаризації, про визнання права власності на прибудову.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 30 листопада 2000 року Дванадцятою нотаріальною конторою м. Києва, вони є власниками 1/4 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, яка складається з кімнати площею 20,5 кв. м під номером 2-5 і сараю під літерою Б.
До своєї частини будинку вони самочинно прибудували приміщення: 2-1 площею 11, 7 кв. м, 2-2 площею 5,3 кв. м, 2-3 площею 14,2 кв. м, 2-4 площею 22,3 кв. м, 2-6 площею 2,7 кв. м.
З метою узаконення вказаного самочинного будівництва вони зверталися до комунального підприємства по утриманню житлового господарства з проханням призначити державну приймальну комісію з прийняття в експлуатацію прибудови. Актом державної приймальної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченого будівництва вищезазначена прибудова до частини будинку була прийнята в експлуатацію.
На підставі вказаного ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили суд визнати за ними право власності на самочинно збудоване майно - прибудову до будинковолодіння по АДРЕСА_1 і зобов`язати Київське міське бюро технічної інвентаризаціїзареєструвати за ними право власності на вказане майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Київ від 26 лютого 2007 року у складі судді Пізняхівського Ф. М. позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задоволено.
Визнано право власності на самочинно збудовані приміщення 2-1 площею 11,7 кв. м, 2-6 площею 2,7 кв. м, 2-2 площею 5,3 кв. м, 2-3 площею 14,2 кв. м, 2-4 площею 22, 3 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у рівних долях та зобов`язано Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна зареєструвати вказані приміщення за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у частині п`ятій статті 376 ЦК України визначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Оскільки позивачі самовільно прибудували до своєї частини будинку приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, а інші співвласники і сусіди не заперечують проти визнання за ними права власності на це самочинне будівництво, то позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 до участі у справі залучені в якості правонаступників його діти: ОСОБА_4 і ОСОБА_3 .
Постановою Київського апеляційного суду від 26 лютого 2020року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено.
Рішення Святошинського районного суду м. Київ від 26 лютого 2007 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 і ОСОБА_4 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що норми частини третьої статті 376 ЦК України можуть бути підставою для задоволення позовупро визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості лише тоді, коли було здійснено самочинне будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил. Єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об`єкту до експлуатації та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, є Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю. Упозивача відсутні дозвільні документи на самочинне будівництво, споруда в експлуатацію не введена, а тому, з огляду на ці обставини, визнання судом права власності на такий об`єкт нерухомого майна за позивачем суперечить вимогам чинного законодавства.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представники ОСОБА_3 : ОСОБА_6 і ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження є те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 911/2635/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження є порушення норм процесуального права щодо прийняття судом рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі та розгляд справи за відсутності учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7, а відкрите провадження після розгляду справи підлягало закриттю оскільки рішенням суду першої інстанції питання про права, інтереси та свободи останнього не вирішувалося.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У червні 2020 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_8 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 30 листопада 2000 року є власниками 1/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з кімнати житловою площею 20,5 кв. м, під літерою 1-7.
Зазначену частину нерухомого майна позивачі отримали у спадщину від своєї матері - ОСОБА_9 .
Згідно з рішенням Народного суду Жовтневого району м. Києва від 22 лютого 1966 року у справі за позовом ОСОБА_10 (батько позивачів) до ОСОБА_11 (тітка позивачів) та ОСОБА_9 (мати позивачів) було встановлено порядок конкретного користування домоволодінням за адресою: АДРЕСА_2 ), а саме: ОСОБА_10 виділено у користування приміщення 1-8 площею 11, 2 кв. м, сарай, гараж і погріб; у користування ОСОБА_9 виділено приміщення 1-7 розміром 20,5 кв. м; у користування ОСОБА_11 виділено приміщення 1-6, 1-4, 1-5, 1-1, 1-2, 1-3.
При цьому, судом було встановлено, що земельна ділянка під будівництво зазначеного домоволодіння була відведена ОСОБА_10 рішенням райвиконкому Києво-Святошинського району у квітні 1952 року. На зазначеній земельній ділянці подружжя ОСОБА_10 і ОСОБА_9 разом із ОСОБА_11 побудували домоволодіння, яке складається із чотирьох житлових кімнат і підсобних приміщень. Домоволодіння закінчено будівництвом і здано в експлуатацію 24 червня 1954 року.
22 вересня 1954 року подружжя ОСОБА_12 подарували 1/2 частини спірного домоволодіння ОСОБА_11 .
Ухвалою Народного суду Жовтневого району м. Києва від 07 липня 1966 року було роз`яснено рішення Народного суду Жовтневого району м. Києва від 22 лютого 1966 року та зобов`язано ОСОБА_9 ізолювати вихід із кімнати площею 20,5 кв. м шляхом прибудови до належної їй частини домоволодіння приміщення площею 2,5 кв. м до 15 серпня 1966 року.
У подальшому ухвалою Народного суду Жовтневого району м. Києва від 19 червня 1967 року суд виклав резолютивну частину рішення в частині ОСОБА_9 у наступній редакції: виділити у користування ОСОБА_9, визнавши за нею право особистої власності на приміщення 1-7 площею 20,5 кв. м, що відповідає 1/4 частини домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_3 ).
З технічного паспорта на житловий будинок (домоволодіння) по АДРЕСА_1 від 26 листопада 2000 року (порівняно із планом приміщень станом на 1965 рік, наявним в матеріалах справи) вбачається, що до кімнати площею 20,5 кв. м, яка на плані позначена 2-5, добудовано: приміщення 2-1 площею 11,7 кв. м, 2-2 площею 5,3 кв. м, 2-3 площею 14,2 кв. м, 2-4 площею 22,3 кв. м, 2-6 площею 2,7 кв. м.
Відповідно до договору міни від 16 квітня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Коломієць І. В., ОСОБА_13 і ОСОБА_7 обміняли належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_4 на належні ОСОБА_14 3/4 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке належало їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою 22 січня 1998 року, та складається з: коридора, позначеного на плані 1-1, площею 3,4 кв. м, уборної 1-2 площею 1,6 кв. м, коридора 1-3 площею 4,0 кв. м, кухні 1-4 площею 10,6 кв. м, житлової кімнати 1-5 площею 17,6 кв. м, житлової кімнати 1-6 площею 11,6 кв. м, веранди 1-7 площею 10,6 кв. м, житлової кімнати 1-8 площею 10,2 кв. м, ванної кімнати 1-9 площею 3,0 кв. м.
У подальшому ОСОБА_13, ОСОБА_7 і ОСОБА_15 продали належні їм 3/4 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_16 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу 22 вересня 2009 року та зареєстрованого у реєстрі за № 3818.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга представників ОСОБА_3 : ОСОБА_6, ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.