1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду




Постанова

Іменем України

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 473/4925/19

провадження № 61-10731св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача -Гайдаржий Андрій Валерійович,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представник ОСОБА_5 - Вуїв Оксана Вікторівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гайдаржого Андрія Валерійовича на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, у складі судді Лузан Л. В., від 26 лютого 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Царюк Л. М., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М., від 26 травня 2020 року.

Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про переведення прав та обов`язків покупця за договором міни земельних ділянок, визнання права власності та припинення права власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 жовтня 2017 року між ним та ОСОБА_3 були укладені договори оренди належних останній земельних ділянок площею 1,84 га (кадастровий номер 4822081500:15:000:0178) та площею 4,6614 га (кадастровий номер 4822081500:05:000:0127) строком на 10 років. Проте, у листопаді 2019 року йому стало відомо що 29 листопада 2018 року між відповідачами був укладений договір міни земельних ділянок сільськогосподарського призначення. За умовами договору міни ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 орендовані ним земельні ділянки в обмін на земельну ділянку площею 0,01 га (кадастровий номер 4822081500:13:000:0070), яку останній передав у власність ОСОБА_3, з доплатою в розмірі 114 261 грн. Позивач наголошував на тому, що він має переважне перед іншими право на придбання орендованих земельних ділянок в разі їх продажу орендодавцем.

Посилаючись на зазначені обставини, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд перевести на нього права та обов`язки покупця земельних ділянок, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, згідно договору міни від 29 листопада 2018 року, укладеного між відповідачами, та визнати за ним право власності на зазначені земельні ділянки, припинивши право власності ОСОБА_4 на них, з присудженням останньому грошових коштів у розмірі 114 261 грн, які знаходяться на депозитному рахунку суду. Крім того, позивач просив визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4822081500:07:000:0124, площею 0,01 га, яка з 28 грудня 2019 року перебуває у його власності, пославшись на те, що дана земельна ділянка є рівноцінною тій, що ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2020 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки відповідно до вимог закону, переважне право може бути реалізовано тільки у випадку купівлі-продажу та не підлягає застосуванню в разі відчуження обумовленого майна за договором міни. Крім того, районний суд зазначив, що укладення договору міни земельних ділянок не порушило права позивача, оскільки права та обов`язки за договором оренди спірної земельної ділянки перейшли до ОСОБА_4 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Гайдаржия А. В. залишено без задоволення, рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що відповідачі обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Укладений відповідачами договір міни не є фіктивним чи удаваним, оскільки відповідачі його виконали з дотриманням вимог чинного законодавства. Волевиявлення власника земельних ділянок ОСОБА_3 на час здійснення правочину було спрямовано саме на укладення договору міни, тобто проведення розрахунків за договором передбачало передачу сторонами у власність саме земельних ділянок та виключало грошову форму оплати. Наявність доплати у договорі міни не перетворює його на договір купівлі-продажу, оскільки така доплата у договорі міни передбачена частиною третьою статті 715 ЦК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - Гайдаржий А. В. просить скасувати оскаржені судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 8, частини четвертої

статті 362, статей 715, 716, 777 ЦК України, статті 9 Закону України "Про оренду землі". На думку заявника, відчуження майна за договором міни також є продажом, що узгоджується з положеннями цивільного та податкового законодавства. Суди не застосували аналогію закону, а саме положення частини четвертої статті 362 ЦК України, у відповідності до яких має здійснюватись захист прав орендаря у випадку порушення його переважного права на придбання орендованої земельної ділянки. Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що при наявності мораторію на продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення укладення договору міни є єдиним можливим способом продати земельну ділянку. Стверджує, що права орендаря внаслідок укладення договору міни були порушені.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 - адвокат

Вуїв О. В. просить залишити касаційну скаргу представника

ОСОБА_1 - адвоката Гайдаржого А. В. без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

У прохальній частині відзиву на касаційну скаргу представник

ОСОБА_4 - адвокат Вуїв О. В. просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнути із позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500 грн, які відповідач поніс у зв`язку з поданням відзиву на касаційну скаргу позивача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені договори оренди належних останній земельних ділянок: площею 1,84 га, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та площею 4,6614 га, кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років, які були зареєстровані 06 жовтня 2017 року.

29 листопада 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір міни земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І. М. За умовами вказаного договору ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_4 належні їй на праві власності земельні ділянки: площею 1,84 га, кадастровий номер 4822081500:15:000:0178, та площею 4,6614 га, кадастровий номер 4822081500:05:000:0127, які розташовані в межах території Воронівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на земельну ділянку, площею 0,01 га, кадастровий номер 4822081500:13:000:0070, розташовану за адресою: Миколаївська область, Вознесенський район, Воронівська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яку останній передав у власність ОСОБА_3 з доплатою в розмірі 114 261 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Для захисту права суду необхідно встановити факт його порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.


................
Перейти до повного тексту