ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 926/1904/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Гнатюка Г. Г. (засновник),
відповідача - Продан Л. Д. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Гарант"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс"
на рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі
за позовом Приватного підприємства "Гарант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс"
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у сумі 1 052 700,00 грн
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У серпні 2019 року Приватне підприємство "Гарант" (далі - ПП "Гарант" та/або Підприємство) звернулося до Господарського суду Чернівецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька нафтобаза ВАТ "Облагропостачсервіс" (далі - Товариство) про стягнення 1 052 700,00 грн, з яких 766 500,00 грн - матеріальні збитки та 286 200,00 грн - моральна шкода.
1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 15, 16, 22, 23, 319, 321, 1166, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 226- 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовано тим, що Товариство упродовж тривалого часу неправомірно перешкоджає ПП "Гарант" використовувати належну йому автостоянку, розташовану на земельній ділянці площею 0,0436 га за адресою: м. Чернівці, вул. Зелена, 6-А (на території ринку "Верхній"), унаслідок чого позивач за останні три роки до звернення з цим позовом до господарського суду не отримав дохід у сумі 766 500,00 грн від збору коштів за автостоянку, а також зазнав моральної шкоди, розмір якої оцінив у сумі 286 200,00 грн.
Зокрема, Підприємство наголошує, що Товариство з листопада 2005 року по липень 2019 року у порушення права власності позивача на земельну ділянку (частку) ринку "Верхній" площею 0,0436 га незаконно та протиправно використовує зазначену земельну ділянку як в частині автостоянки, так і в частині торгівельної площі, незаконно та протиправно отримує і привласнює дохід від її використання. Також позивач вказує, що протягом 14-ти років на території його земельної ділянки у частині торговельної площі знаходились два стаціонарно встановлені відповідачем торгівельних кіоски загальною площею 9 кв.м. Також Підприємство посилається на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18, яким встановлено факти тривалого та системного перешкоджання з боку Товариства у здійсненні права власності Підприємства на 3/100 частки будівель та споруд ринку "Верхній" та права власності на земельну ділянку ринку "Верхній" площею 0,0436 га за адресою: вул. Зелена, 6-А, м. Чернівці.
1.3. Товариство у відзиві на позов наголосило, що матеріали справи не містять доказів того, що із ним, як суміжним користувачем земельної ділянки по вул. Зеленій, 6-А, м. Чернівці, погоджувались межі земельної ділянки, виділеної у власність Підприємства, тобто, відповідач вважає, що він не був обізнаний із межами земельної ділянки Підприємства. Також відповідач зазначає, що щоденна оплата за перебування на автостоянці легкового автомобіля становить 5,00 грн за одне місце. Крім того, Товариство вказує на те, що позивачем не надано реальних даних щодо кількості продавців та покупців за час, вказаний останнім, які відвідували ринок "Верхній", а також скільки з них мали реальний намір скористатись саме послугами Підприємства, проте не змогли реалізувати такі наміри, у зв`язку з чим відповідач вважає наданий позивачем розрахунок збитків теоретичним. Товариство також вказує на те, що позивачем не надано доказів заподіяння саме відповідачем моральної шкоди, а також не доведено її заявлений розмір.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 у справі № 926/1904/19 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства 766 500,00 грн матеріальної шкоди у виді неодержаного прибутку, 80 000,00 грн моральної шкоди та 15 790,50 грн судового збору, у задоволенні решти вимог відмовлено.
2.2. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення шкоди у виді неодержавного прибутку в сумі 766 500,00 грн місцевий господарський суд, посилаючись на положення статей 22, 23, 1166 ЦК України наголосив, що під час розгляду справи встановлено, що Товариство завдало позивачеві збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн (1095 (днів) Х 50 (грн за одне місце) Х 14 (кількість місць), що становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019 на його земельній ділянці, і які він не отримав через протиправні дії відповідача. При цьому судом ураховано, що Товариство не надало доказів того, що перешкоджання діяльності Підприємства відбулося у період з 12.08.2016 по 11.08.2019, проте згідно положень частини 1 статті 75 Господарського процессуального кодексу України (далі - ГПК України) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.
Місцевий господарський суд наголосив, що протиправна поведінка Товариства встановлена у рішенні Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18. Наявність збитків підтверджується тим, що відповідач на ринку "Верхній" надавав послуги споживачам, зокрема, надавав місце для торгівлі з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон, а позивач був позбавлений такої можливості. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками полягає в тому, що саме через протиправні дії відповідача позивач не отримав прибуток. Вина відповідача полягає в тому, що він усвідомлював протиправні наслідки своєї протиправної поведінки.
Стосовно того, що щоденна оплата за перебування на автостоянці легкового автомобіля становить 5,00 грн за одне місце, суд зазначив, що даний тариф застосовується до легкових автомобілів для перебування транспортних засобів на території ринку без здійснення торгівлі, які можуть заїхати та виїхати з території ринку упродовж усього дня, що унеможливлює підрахунок збитків. У зв`язку з цим позивач обрав інший спосіб визначення неодержаного прибутку.
Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди місцевий господарський суд, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що протиправна діяльність відповідача створила перешкоди в роботі позивача та спричинила тривалу невизначеність в його господарській діяльності. Така ситуація викликала відчуття безпорадності та розчарування у його керівників. На підставі викладеного, виходячи з засад справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача слід стягнути 80 000,00 грн моральної шкоди.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 у справі № 926/1904/19 скасовано в частині стягнення з Товариства на користь Підприємства 80 000,00 грн моральної шкоди; прийнято в цій частині нове рішення, яким в позові відмовлено. У решті рішення суду про стягнення з Товариства на користь ПП "Гарант" 766 500,00 грн матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку, залишено без змін.
2.4. Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду в частині стягнення матеріальної шкоди апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач завдав позивачеві збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн (1095 (днів) Х 50 грн за одне місце) Х 14 (кількість місць), що становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019 на його земельній ділянці, і які він не отримав через протиправні дії відповідача. Протиправна поведінка відповідача встановлена рішенням Господарського суду Чернівецької області від 21.12.2018 у справі № 926/1505/18. Наявність збитків (упущеної шкоди) підтверджується тим, що позивач отримав би дохід від надання споживачам послуг з торгівлі із мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон, однак, був позбавлений такої можливості, оскільки Товариство чинило перешкоди у користуванні земельною ділянкою належною позивачеві. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками полягає в тому, що саме через протиправні дії відповідача позивач не отримав прибуток. Вина відповідача полягає в тому, що він усвідомлював протиправні наслідки своєї протиправної поведінки.
Твердження відповідача, що позивач намагається отримати за його рахунок гроші за діяльність, яку він взагалі не може здійснювати, оскільки права на організацію торгівлі з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тонн у позивача не було, немає і не може бути, а у позивача є дозвіл на розміщення транспортної стоянки лише на 10 місць, апеляційний господарський суд оцінив критично, зазначивши, що Відділом Державтоінспекції Управління внутрішніх справ в Чернівецькій області погоджено позивачеві розміщення автостоянки на власній земельній ділянці біля магазину по вул. Зеленій, 6-А в м. Чернівці (ринок "Верхній"). На плані-схемі розміщення ринкової автостоянки на земельній ділянці позивача, яка погоджена ДАІ УВС Чернівецької області 10.04.2006, схематично зображено 10 місць, які розташовані зліва від магазину позивача. При цьому, згідно останньої, справа від магазину позивача також є земельна ділянка, на якій може розміститись ще 4 місця для стоянки. Судом встановлено, що позивач впродовж тривалого часу у судовому порядку відстоював своє порушене право на користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності. Судовими рішеннями підтверджено факт протиправної діяльності відповідача, що створила перешкоди в роботі позивача, що спричинило тривалу невизначеність в його господарській діяльності. Водночас судовими рішеннями підтверджено, що відповідач тривалий час здійснював свою підприємницьку діяльність на земельній ділянці позивача та отримував дохід. За таких обставин суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 766 500,00 грн матеріальної шкоди є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний господарський суд зазначив, що місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що позивач не обґрунтовує свою вимогу приниженням ділової репутації, що в свою чергу, унеможливлює задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з юридичної особи.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст касаційних скарг і заперечення на них
3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19, ПП "Гарант" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить зазначену постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 286 200,00 грн моральної шкоди, в іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19 залишити без змін.
3.2. За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, у редакції, чинній з 08.02.2020, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, які регулюють правовідносини з відшкодування моральної шкоди, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 19.12.2018 у справі № 914/1633/17, від 26.02.2020 у справі № 914/263/19, не застосування практики ЄСПЛ та відповідних міжнародних договорів щодо подібних правовідносин, а також норм процесуального права, зокрема статті ГПК України.
Крім цього, в обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник наголошує, що під час ухвалення оскаржуваної постанови брав участь суддя, якому було заявлено відвід, у задоволенні якого безпідставно відмовлено.
3.3. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.11.2019 і постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 у справі № 926/1904/19, Товариство також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства 766 500,00 грн матеріальної шкоди у виді неодержаного прибутку, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
За змістом касаційної скарги її подано на підставі положень пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у редакції, чинній з 08.02.2020 з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, щодо правовідносин з відшкодування матеріальної шкоди, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, від 07.05.2019 у справі № 904/8832/17.
Крім цього, скаржник акцентує на відсутності висновку Верховного Суду щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді неодержаного прибутку за торгівлю з мікроавтобусів на земельній ділянці позивача.
Скаржник також наголошує, що суди попередніх інстанцій не встановили та не перевірили з яких саме втрат/доходів складається заявлена позивачем сума матеріальної шкоди (збитків), а відповідно в якому розмірі, станом на яку дату та за який період вона розрахована.
Крім того, Товариство наголошує на не наданні судами попередніх інстанцій оцінки запереченням відповідача, у тому числі щодо неналежності наданих позивачем доказів.
3.4. ПП "Гарант" у відзиві на касаційну скаргу Товариства просить зазначену касаційну скаргу відхилити, рішення та постанову в оскаржуваній Товариством частині - залишити без змін.
3.5. Товариство у відзиві на касаційну скаргу Підприємства просить залишити її без задоволення, а касаційну скаргу Товариства задовольнити.
4. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
4.2. Як свідчать матеріали справи, позовні вимоги та судові рішення стосуються стягнення матеріальної та моральної шкоди.
4.3. Відповідно до положень статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі
Пунктами 8, 9 частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
4.4. Щодо позовних вимог у частині стягнення майнової шкоди у сумі 766 500,00 грн та касаційної скарги Товариства колегія суддів зазначає про таке.
У частинах 1- 3 статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Варто зауважити, що збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.
Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
При пред`явленні вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) позивач повинен довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. У вигляді упущеної вигоди можна відшкодувати ті збитки, які могли б бути реально отримані особою при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Закріплений в статтях 2, 13 ГПК України принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 та від 18.11.2019 у справі № 902/761/18.
З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності саме ПП "Гарант", як позивач у цій справі та особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями Товариства збитків у формі упущеної вигоди, мало довести належними та допустимими доказами як реальність отримання вигоди у вигляді доходу за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019, так і розмір цього доходу.
Варто також зауважити, що реальність отримання можливого прибутку полягає не тільки в обґрунтованості таких очікувань, а і у їх правомірності.
Проте розглядаючи справу № 926/1904/19 у частині стягнення матеріальної шкоди суди попередніх інстанцій залишили наведене поза увагою.
Зокрема, суди дійшли висновку про обґрунтованість позову в цій частини та наявність підстав для стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного прибутку у сумі 766 500,00 грн, яка становить суму коштів, яку мав отримати позивач за торгівлю з мікроавтобусів вантажопідйомністю до 1,5 тон за період з 12.08.2016 по 11.08.2019, проте не з`ясували повно та об`єктивно всіх обставин спору щодо реальності, обґрунтованості та правомірності стягнутої суми збитків.
Так, як свідчать матеріали справи, відповідно до листа Відділу державної автомобільної інспекції Управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Чернівецькій області від 10.04.2006 № 1701, управлінням погоджено ПП "Гарант" розміщення автостоянки на власній земельній ділянці біля магазину по вул. Зеленій, 6 - А в місці Чернівці (ринок "Верхній") згідно до вимог п. 7.51 ДБН 360.
Варто наголосити, що автостоянка - це споруда, будівля (частина будинку, споруди) або спеціальний відкритий майданчик, призначений для зберігання тимчасового чи постійного транспортних засобів.
Діяльність та правила зберігання автомобілів на автостоянках регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 115.
Так, у державі Україна, зокрема з 17.04.1992 діють Державні будівельні норми "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92**", затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за N44 (далі - ДБН 360).
У пункті 7.51 ДБН 360 визначено, що на територіях громадських центрів треба передбачати автостоянки, які обслуговують об`єкті масового відвідування. Розрахункова кількість машино-місць на автостоянках біля окремих громадських будинків і споруд масового відвідування слід приймати за таблицею 7.6.
При цьому, вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначено у Правилах торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 N 57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за № 288/6576 (далі - Правила).
Відповідно до пролежень цих Правил, ринок - це суб`єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов`язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).
Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України. Ринки здійснюють господарську діяльність та надають послуги за цінами і тарифами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.