ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (провадження № 14-431цс19)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (далі - Відділ), про зняття арешту з майна
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року у складі колегії суддів Пікуля В. П., Карпушина Г. Л. і Триголова В. М.
16 лютого 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов задовольнив.
Суд першої інстанції керувався тим, що накладений арешт на належне відповідачу майно (будівля магазину та земельна ділянка), майнові права на яке відповідач передав в іпотеку позивачу, перешкоджає позивачу реалізувати його право продати предмет іпотеки відповідно до рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц.
15 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що накладений арешт на майно боржника в майбутньому перешкоджатиме позивачу реалізувати предмет іпотеки у порядку, визначеному судовим рішенням. Крім того, оскільки позивач звернувся до суду з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту, а не зі скаргою на дії державного виконавця, обравши належний спосіб захисту порушеного права, то безпідставними є доводи апеляційної скарги про неможливість розгляду справи за правилами цивільного судочинства. Спори про цивільне право, пов`язані з майном, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід розглядати за правилами цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд такого спору має відбуватися за правилами іншого виду судочинства. Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача, оскільки належним відповідачем в аналогічних до цієї справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передане майно, якщо воно було реалізоване.
05 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року скасувала й ухвалила нове рішення, яким відмовила в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк». Стягнула з ПАТ «КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 3 169 грн 40 коп. сплаченого судового збору.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме за правилами адміністративного судочинства слід розглядати справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому проваджені, в якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних видів судочинства. Проте оскарження рішення, дії, бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених у зведеному виконавчому провадженніщодо примусового виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами одного виду судочинства, має відбуватися за правилами того ж судочинства у суді, який видав виконавчий документ.
З огляду на вказане та враховуючи, що виконавчі провадження № 46955949 і № 46955724, які були об`єднані у зведене виконавче провадження № 47058719, стосувалися примусового виконання ухваленого за правилами цивільного судочинства рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2015 року у справі № 554/14389/14-ц про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитними договорами № РLLАGВ08000041 і № РLLАGА00000096, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про відсутність підстав для розгляду справи № 554/8004/16-ц за правилами адміністративного судочинства.
Разом з тим, задовольняючи позов, суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 554/8004/16-ц вважали, що у справі № 554/2665/15-ц Апеляційний суд Полтавської області залишив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року без змін. Суди не звернули уваги на те, що згідно з рішенням від 26 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області змінив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, виклавши абзац другий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № PLLAGB08000041 у розмірі 7 931 366 грн 40 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі 14 304 770 грн, а земельної ділянки - 419 840 грн.
28 листопада 2018 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду прийняв у справі № 554/2665/15-ц постанову, згідно з якою скасував рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року. Ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У цій постанові Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду зазначив, що суди неправильно застосували частину п`яту статті 38 Закону України «Про іпотеку»стосовно іпотечного договору, в якому є застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме: звернули стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу банком від імені іпотекодавців, тоді як припис зазначеної частини передбачає укладення такого договору іпотекодержателем від власного імені.
Незважаючи на наявність у договорі іпотеки іпотечного застереження, що передбачало право позивача як іпотекодержателя продати предмет іпотеки від власного імені, єдиною підставою для звільнення предмета іпотеки з-під арешту позивач вважав рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала, що підстави для задоволення позову відсутні.
З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та відповідно до статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Звертаючись у вересні 2016 року до суду з позовом, ПАТ «КБ «Приватбанк» просив звільнити з-під арешту, накладеного постановою відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області від 19 березня 2015 року, громадську будівлю та земельну ділянку, на якій розташована ця будівля, що є предметом іпотеки за договором іпотеки від 31 березня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 на забезпечення виконання останнім зобов`язань за кредитним договором, укладеним між тими ж сторонами 15 червня 2005 року.
При цьому позивач мотивував вимоги тим, що на підставі укладеного договору іпотеки саме він подав заяви про внесення інформації про обтяження нерухомого майна, на підставі яких внесено відповідні записи