Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 524/8385/17
Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/814/190/20
Провадження № 51 - 2788 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Марчука О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Зленка О.В.,
виправданої особи ОСОБА_1,
її захисника адвоката Писаренка М.І.,
законного представника
неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2 . ОСОБА_3,
розглянув у судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170090002717 від 23 липня
2015 року, щодо:
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Потоки Кременчуцького району Полтавської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,
за ст. 137 ч. 2 КК України,
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки смт Снігурівка Миколаївської області, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимої,
за ст. 137 ч. 2 КК України,
за касаційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Олефіренка В.В. та законних представників неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і
ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2020 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від
15 квітня 2019 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 137 ч. 2 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виховним процесом у навчальних закладах Міністерства освіти та науки України.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік та покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.
Цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 137 ч. 2 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
Ухвалено стягнути з дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 1 Кременчуцької міської ради Полтавської області: на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_5 57 188 гривень 67 копійок на відшкодування матеріальної шкоди та 1 000 000 гривень моральної шкоди; на користь держави 14 300 гривень процесуальних витрат за проведення судової психологічної експертизи.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватою і засуджено за те, що вона, обіймаючи посаду вихователя дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 1 Кременчуцької міської ради Полтавської області, що розташований за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Петровського, 114а, 23 липня о 11 годині
15 хвилин вивела зведену групу вихованців для проведення ігор, спостереження, праці, повітряних, сонячних процедур на ігровий майданчик групи "Барвінок" зазначеного закладу, де у порушення вимог п. 2.1. "Посадової інструкції вихователя № 2", затвердженої наказом дошкільного навчального закладу (ясла - садок) № 1 від 17 жовтня 2014 року № 102 о/д, п. 4.6.1 "Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах та закладах освіти", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01 серпня 2001 року № 563 (зі змінами, внесеними на підставі наказу Міністерства освіти і науки від 20 листопада 2006 року № 782", неналежно виконуючи свої посадові обов`язки щодо охорони життя та здоров`я вихованців внаслідок несумлінного ставлення до них, не приділяла належної уваги догляду за малолітніми дітьми, не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своєї бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити, ОСОБА_4 залишила дітей без нагляду, в результаті чого малолітня ОСОБА_2, перебуваючи поза її наглядом, впала на стільчик і вдарилася об металевий болт з виступом на зовнішню поверхню на відстані 2,3 см, яким прикріплений стільчик до столика. У результаті падіння малолітня ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя в момент отримання.
Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що вона, обіймаючи посаду завідуючої дошкільним навчальним закладом (ясла - садок) № 1 Кременчуцької міської ради Полтавської області, у порушення вимог пунктів 2.1, 2.8, 2.14, 2.19 "Посадової інструкції завідуючої дошкільним навчальним закладом", пунктів 4.1.1, 4.1.6, 4.1.8 "Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах та закладах освіти" неналежно виконувала свої службові обов`язки внаслідок несумлінного ставлення до них, не створила безпечних умов навчально-виховного процесу, не забезпечила дотримання вимог безпечної життєдіяльності дітей, не вжила заходів щодо приведення обладнання дитячого майданчика у відповідність до чинних стандартів, дозволила проведення навчально-виховного процесу за наявності небезпечних умов для здоров`я вихованців, за наявності на ігровому майданчику обладнання (столик та стільчики), конструкція та технічний стан якого не відповідають вимогам безпеки обладнання гральних майданчиків, викладених у пунктах 5.14.8, 5.14.9 Правил будови і безпечної експлуатації атракціонної техніки, в наслідок чого 23 липня 2015 року на ігровому майданчику, що розташований на території вказаного закладу за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Петровського, 114, під час прогулянки малолітня ОСОБА_2 при падінні вдарилася головою об кріплення спинки стільчика у виді незахищеного болтового з`єднання, що виступало на 2,3 см, всупереч вимогам пунктів 5.14.8, 5.14.9 Правил будови і безпечної експлуатації атракціонної техніки, у результаті чого отримала тяжкі тілесні ушкодження. Згідно з висновком судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності від
28 квітня 2017 року № 10504 причиною нещасного випадку з малолітньою ОСОБА_2 є наявність на ігровому майданчику обладнання (столик та стільчик), конструкція та технічний стан якого не відповідають вимогам безпеки гральних майданчиків, викладеним у пунктах 5.14.8, 5.14.9 Правил будови і безпечної експлуатації атракціонної техніки. У причинному зв`язку з настанням даного нещасного випадку знаходиться невиконання ОСОБА_1 вимог пунктів 4.1.1, 4.1.6, 4.1.8 "Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах та закладах освіти" та пунктів 2.1, 2.8, 2.14, 2.19 "Посадової інструкції завідуючої дошкільним навчальним закладом".
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 25 березня 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та прокурора у кримінальному провадженні Олефіренка В.В. залишено без задоволення, зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 за апеляційною скаргою цивільного відповідача - Дошкільного навчального закладу № 1 Кременчуцької міської ради Полтавської області в частині вирішення цивільного позову скасовано та призначено новий розгляд у порядку цивільного судочинства.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі з урахуванням внесених змін прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає виправдання ОСОБА_1 незаконним, оскільки її винуватість повністю доведено доказами обвинувачення у їх сукупності і саме вона згідно з чинним законодавством відповідала за створення безпечних умов навчально-виховного процесу. Зазначає, що суд першої інстанції допустив суперечність при оцінці висновку додаткової судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності від 28 квітня 2017 року
№ 10504, пославшись на нього як на доказ винуватості ОСОБА_4, не погодившись при цьому з її висновками щодо ОСОБА_1, а суд апеляційної інстанції не усунув зазначеного порушення. Указує на те, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано до ОСОБА_4 додаткове покарання, враховуючи характер та обставини кримінального правопорушення, внаслідок якого дитина стала інвалідом, тому вважає недоцільним збереження за ОСОБА_4 права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаною з охороною життя та здоров`я дітей. Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог процесуального закону відмовив законному представнику потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у повторному дослідженні обставин, встановлених під час кримінального провадження.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в інтересах неповнолітньої потерпілої ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу апеляційного суду в частині виправдання ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у цій частині в суді апеляційної інстанції. Вважають виправдування завідуючої дошкільного навчального закладу ОСОБА_1 незаконним і необґрунтованим, на їх думку вирок місцевого суду і ухвала апеляційного суду в частині виправдання ОСОБА_1 не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що саме завідуюча повинна була вжити заходів для забезпечення безпечних умов навчального процесу, у тому числі шляхом обмеження доступу до ігрового майданчика чи небезпечного обладнання, дошкільний навчальний заклад протягом тривалого часу використовував небезпечне обладнання, не маючи технічної документації на нього чи інших документів про його походження та відповідність вимогам безпеки. Зазначають, що суд першої інстанції не мотивував, чому відкинув обвинувачення в частині вимог безпеки, не відніс до правопорушення порушення вимог пунктів 5.14.8, 5.14.9 Правилбудови і безпечної експлуатації атракціонної техніки, не навівши належних мотивів. Указують на те, що їх дитина ОСОБА_2 згідно норм міжнародного та національного законодавства мала право не тільки на нагляд з боку виховательки, а й на перебування в безпечних умовах на території дитячого майданчику, проте завідуюча ОСОБА_1 не вжила передбачених законом заходів, спрямованих на виявлення та усунення загрози для життя та здоров`я дітей, порушивши вимоги пунктів 4.1.1, 4.1.6, 4.1.8 "Положення про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах та закладах освіти", зміст яких судом спотворено. Указують на суперечливу оцінку судом висновку судової інженерно-технічної експертизи з охорони праці та безпеки життєдіяльності, а незгода із зазначеним висновком не мотивована. Вважають, що суд апеляційної інстанції не надав вичерпних відповідей на доводи апеляційної скарги законних представників потерпілої, а, посилаючись у мотивувальній частині ухвали на відповідальність виробника за порушення Держаних будівельних норм, порушив межі судового розгляду, передбачені ст. 337 КПК України.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та законних представників потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 і ОСОБА_5 виправдана ОСОБА_1 зазначає про необґрунтованість наведених у них доводів і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення щодо неї - без зміни.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу прокурора в частині необґрунтованості виправдування ОСОБА_1 і в цій частині просив її задовольнити та вважав касаційну скаргу законних представників потерпілої обґрунтованою і просив їх задовольнити.
Законний представник потерпілої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримала свою касаційну скаргу та просила її задовольнити, а касаційну скаргу прокурора вважала обґрунтованою в частині оскарження вироку та ухвали щодо ОСОБА_1
ОСОБА_1 та її захисник - адвокат Писаренко М.І. вважали касаційні скарги прокурора та законних представників потерпілої необґрунтованими та просили залишити їх без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_1 - без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, кваліфікація вчиненого за ст. 137 ч. 2 КК України, а також призначення їй основного покарання в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги прокурора про безпідставне незастосування до
ОСОБА_4 додаткового покарання є необґрунтованими. При цьому у касаційній скарзі прокурор не порушує питання про невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої внаслідок м`якості.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.