Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 161/8265/18
Провадження № 51 - 108 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів: Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Шевченко О.О.,
засудженого ОСОБА_1,
його захисника адвоката Бойка В.В.
в режимі відеоконференції,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010000885 щодо
ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцька Волинської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Галицького міськрайонного суду м. Львова від 17 травня 2016 року за ст. 15 ч. 2, ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; звільненого 13 лютого 2018 року на підставі ухвали Балаклійського районного суду Харківської області умовно-достроково, не відбутий строк - 1 рік 2 місяці 29 днів,
за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України,
за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, - Шубіна Д.В. та захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Бойка В.В. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2019 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 .
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбутого покарання за вироком Галицького міськрайонного суду м. Львова від 17 травня 2016 року, ОСОБА_1 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з 08 березня 2018 року, тобто з моменту його затримання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Луцької міської клінічної лікарні 10 801 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілого.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави 19 387 грн. 36 коп. процесуальних витрат на залучення експертів для проведення імунологічних, дактилоскопічної та трасологічної експертиз.
Знято арешт, накладений на тимчасово вилучене майно згідно ухвали слідчого судді від 15 березня 2018 року.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Зараховано ОСОБА_1 в строк відбуття основного покарання, термін його попереднього ув`язнення з 08 березня 2018 року по день набрання вказаним вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин. Так, ОСОБА_1 07 березня 2018 року близько 18.15 год. в стані алкогольного сп`яніння під шляхопроводом поблизу будинку № 26 по пр. Перемоги м. Луцька, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, з метою умисного протиправного позбавлення життя іншої людини під час словесного конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс потерпілому ОСОБА_2 один удар кухонним ножем в шию, чим спричинив йому тілесне ушкодження, яке згідно висновку судово-медичної експертизи № 248 від 22.03.2018 року відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя. При цьому ОСОБА_1 не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому ОСОБА_2 своєчасно була надана кваліфікована медична допомога, що запобігла настанню його смерті.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року апеляційні скарги прокурора та обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. ст. 370, 419 КПК України, чим істотно порушив кримінальний процесуальний закон, а також неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягнуло невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_1 внаслідок м`якості.
У касаційній скарзі захисник Бойко В.В. просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд кримінального провадження щодо нього в суді першої інстанції. Даючи свою оцінку доказам у вказаному кримінальному провадженні, вказує на недоведеність наявності у ОСОБА_1 умислу на вбивство ОСОБА_2 та на відсутність доказів зазначеного у кримінальному провадженні щодо нього. Вважає, що наявні у матеріалах провадження докази лише підтверджують ступінь тілесних ушкоджень нанесених потерпілому ОСОБА_2, у зв`язку із чим кваліфікація дій ОСОБА_1 за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 1 КК України, на його думку, є невірною. Також вказує на недотримання судом першої інстанції вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки та врахування показань потерпілого та засудженого, зазначених в протоколі огляду місця події та висновку судово-медичної експертизи № 237 від 13 березня 2018 року. Зазначає, що апеляційний суд в порушення вимог ст. 404 КПК України належним чином не розглянув апеляційну скаргу, не дослідив повторно обставин, досліджених судом першої інстанції не повністю та з порушенням, обмежившись перерахуванням доказів, які досліджувалися судом першої інстанції. Також вказує на недотримання судами обох інстанцій вимог ст. 54 КПК України, оскільки не було здійснено заміну захисника Петриченка О.Б., не зважаючи на те, що засуджений ОСОБА_1 неодноразово зазначав про необхідність надати йому іншого захисника.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник Бойко В.В. в судовому засіданні підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Засуджений в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу захисника, просив її задовольнити та заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора.
В судовому засіданні прокурор вважала обґрунтованими касаційні скарги прокурора та захисника і просила їх задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ст. 63 ч. 2, ст. 129 ч. 3 п. 5 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ст. 14 ч. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст. 6 ч. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості у системі кримінального судочинства. У рішеннях "Камасинський проти Австрії" від 23 листопада 1989 року та "Артіко проти Італії" від 13 травня 1980 року ЄСПЛ зробив висновок про те, що "Конвенція призначена гарантувати не ті права, що є теоретичними та ілюзорними, а ті, що є практичними і реальними... Саме по собі призначення не забезпечує ефективної допомоги, оскільки адвокат, призначений надавати безоплатну правову допомогу, може вмерти, серйозно захворіти, стикатися тривалий час з перешкодами у своїй діяльності або ухилятися від виконання своїх обов`язків. Якщо органи влади ставляться до відома про таку ситуацію, вони повинні або замінити його, або примусити його виконувати свої обов`язки".
Відповідно до ст.ст. 59, 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно ст. 20 ч. 2 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Пунктом 3 частини 3 статті 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право в тому числі на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена статтею 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої зокрема передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому статтею 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Виконуючи вимоги норм КПК України, які регламентують порядок відмови від захисника, необхідно враховувати також правові позиції ЄСПЛ сформульовані, зокрема, в рішенні від 16 грудня 2010 року у справі "Боротюк проти України", в пункті 80 якого зазначено, що: "ані буква, ані дух ст. 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися (у відкритий чи мовчазний спосіб) від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови". Також у п. 65 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2012 року у справі "Єрохіна проти України" викладена ще одна важлива правова позиція щодо відмови від захисника, зокрема, ЄСПЛ вказав: "перед тим, як вважати обвинуваченого таким, що відмовився від важливого права за ст. 6 Конвенції, з огляду на непрямі ознаки його поведінки слід переконатися, що він міг розумно передбачити наслідки своєї поведінки" (п. 59 рішення від 27 березня 2007 року у справі "Талат Тунч проти Туреччини").
Вищезазначені вимоги законів щодо підстав та порядку відмови (заміни) особи (підозрюваного, обвинуваченого) від захисника не вказують на конкретну форму волевиявлення особи, необхідну для вирішення судом питання про відмову від захисника. Не містять зазначені положення законів і покладеного на особу, яка відмовляється від захисника, обов`язку обґрунтовувати чи доводити суду наявність обставин, які, на її думку, вказують на те, що захисник не здійснює належним чином захист та не виконує свої професійні обов`язки.