Постанова
іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 754/2323/19
провадження № 51-565км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Лагнюка М.М.,
суддів Короля В.В., Марчук Н.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Чорнобривця В.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
потерпілого ОСОБА_1,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 та його захисника Пуршеги І.М., прокурора Заріцької О.А., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100030001566 від 18 лютого 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, такого, що судимості не мав,
у вчиненні злочинів, передбачених частиною 1 статті 289, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 22 березня 2019 року з урахуванням ухвали вказаного суду від 04 квітня 2019 року ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 289 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, частиною 2 статті 289 КК із застосуванням статті 69 КК - у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Відповідно до статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 за сукупністю злочинів призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту його затримання.
Згідно з вироком ОСОБА_2 засуджено за злочини, учинені за таких обставин.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 у невстановлений досудовим розслідуванням день, на початку грудня 2016 року, у невстановлений час, знаходячись на вул. Курчатова, 19, в м. Києві, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом "Део Ланос", д.н.з. НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1, під приводом оренди отримав у останнього вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати йому грошові кошти та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого, ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника транспортного засобу, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав вказаний транспортний засіб, тим самим незаконно заволодів належним ОСОБА_1 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на суму 87931,10 грн.
Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням день, в середині грудня 2016 року, у невстановлений час, ОСОБА_2, знаходячись на вул. Курчатова, 19, в м. Києві, з метою повторного незаконного заволодіння транспортним засобом "Део Ланос", д.н.з. НОМЕР_2, який належить ОСОБА_3, під приводом оренди отримав у ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати останньому грошові кошти та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого, ОСОБА_2 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника автомобіля, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав транспортний засіб "Део Ланос", д.н.з. НОМЕР_2, іншій особі, тим самим повторно незаконно заволодів належним ОСОБА_3 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальну шкоду на суму 87931,10 грн.
Крім того, 01 липня 2017 року у невстановлений час, ОСОБА_2, знаходячись на вул. Курчатова, 19 в м. Києві, з метою повторного незаконного заволодіння транспортним засобом "Део-Ланос", д.н.з. НОМЕР_3, який належить ОСОБА_3, під приводом оренди отримав у ОСОБА_1 вказаний транспортний засіб, обіцяючи при цьому виплачувати останньому грошові кошти та підтримувати технічний стан автомобіля. Після чого, ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, для досягнення корисливої мети, не маючи ніякого права та будь-якої згоди від власника автомобіля, розпорядився ним на власний розсуд, а саме, продав автомобіль "Део Ланос", д.н.з. НОМЕР_3, іншій особі, тим самим повторно незаконно заволодів належним ОСОБА_3 транспортним засобом, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на суму 87931,10 грн.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2019 року вказаний вирок залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений та його захисник ставить вимогу про зміну вказаних судових рішень шляхом перекваліфікації дій засудженого з частин 1, 2 статті 289 КК на статтю 356 КК та призначення покарання у виді виправних робіт строком на 2 роки, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк терміном на 3 роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК.
Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого.
На переконання засудженого та його захисника кваліфікація дій засудженого є помилковою, оскільки транспортний засіб потерпілим передано добровільно, у зв`язку з чим вони вважають, що в діях засудженого відсутня протиправність в момент отримання транспортного засобу у потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_3 .
Більше того, вони вважають, що засуджений не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 289 КК, оскільки він отримав транспортні засоби в користування за згодою самих потерпілих з метою оренди з подальшим викупом та проведенням ремонту.
Водночас вказують, що засуджений без відповідного доручення потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_3 продав транспортні засоби, що знаходилися в його користуванні, вилучені кошти потерпілим не повернув, чим завдав їм значної шкоди, чим, на переконання сторони захисту, вчинив кримінальне правопорушення саме за статтею 356 КК.
Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого сторона захисту обґрунтовує тим, що засуджений визнав свою вину повністю, висловив жаль з приводу вчиненого, щиро кається, раніше не судимий, цивільний позов потерпілих визнав повністю, частково відшкодував потерпілому завдану матеріальну шкоду, на обліку у нарколога не перебуває, на теперішній час засуджений не порушує громадський порядок, працевлаштувався, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.
Вказується на те, що апеляційним судом не враховано його перебування у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, у якої на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, а також те, що він став на шлях виправлення, з моменту вчинення кримінальних правопорушень до відповідальності не притягувався, в процесі апеляційного розгляду повністю відшкодував потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду, а також зауважує про відсутність обтяжуючих покарання обставин.
У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування вказаних судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме статті 69 КК, та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Прокурор вважає, що вказані у вироку обставини безпідставно визнано судом першої інстанції такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів.
Зокрема, вказується на те, що у вироку відсутні посилання на будь-які докази наявності позитивних характеризуючих даних про особу засудженого при посиланні на позитивну характеристику як обставину, що знижує ступінь тяжкості кримінального правопорушення.
Крім того, вважає безпідставно врахованою обставину, що пом`якшує покарання, - часткове відшкодування завданої шкоди, оскільки сплата потерпілому незначної суми в рахунок відшкодування збитків не може істотно зменшити ступінь тяжкості вчинених злочинів та не дозволяє правомірно застосувати положення статті 69 КК.
Також, прокурор вказує на неврахування думки потерпілого ОСОБА_1, який наполягав на суворому покаранні засудженого, та фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень. На переконання прокурора апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора щодо необґрунтованості застосування статті 69 КК.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу прокурора та заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого і його захисника, доводи потерпілого, який підтримав касаційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого і захисника, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційній скарзі.
Доводи захисника про необхідність перекваліфікації дій засудженого є неспроможними та не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
У результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у незаконному заволодінні транспортним засобом та у повторному незаконному заволодінні транспортним засобом, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.
Так, у суді першої інстанції ОСОБА_2 визнав свою винуватість у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1, 2 статті 289 КК, та пояснив, що самовільно розпорядився транспортними засобами шляхом продажу, які були надані йому в оренду з правом викупу впродовж двох років.