Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 522/18467/16-ц
провадження № 61-233св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кравця Ю. І., Журавльова О. Г., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що в 2011 році між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 в усній формі був укладений договір купівлі-продажу автомобіля марки "HUMMER", модель Н3, реєстраційний номер НОМЕР_1, згідно якого він отримав у власність вищевказаний автомобіль, сплативши ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 35 000,00 доларів США, що по курсу 24,81 грн за 01 долар США стоном на 28 липня 2016 року складає 868 350,00 грн. На підтвердження договору купівлі-продажу автомобіля та отримання грошей ОСОБА_2 написала розписку та передала ОСОБА_1 ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. В березні 2013 року ОСОБА_1 передав у користування ОСОБА_3 зазначений автомобіль, яким до грудня 2015 року ОСОБА_4 безкоштовно користувався. В грудні 2015 року за вимогою
ОСОБА_1 ОСОБА_3 повернув йому автомобіль разом з ключами від автомобіля та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. В лютому
2016 року працівники поліції вилучили у ОСОБА_1 зазначений автомобіль як такий, що перебуває під арештом згідно з заявою ОСОБА_3 . Позивач зазначає, що ОСОБА_3 шахрайським шляхом заволодів його майном, а саме шляхом обману та зловживання довірою і підробивши документи зняв з обліку для реалізації спірний автомобіль і переоформив його на себе, чим причинив ОСОБА_1 шкоду у великих розмірах.
ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2, виданого на ім?я ОСОБА_3 на автомобіль марки "HUMMER", модель Н3, тип універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, чорного кольору, 2006 року випуску;
- визнати право власності ОСОБА_1 на автомобіль марки "HUMMER", модель Н3, тип універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, чорного кольору, 2006 року випуску.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним та скасовано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 виданого на ім`я ОСОБА_3 на автомобіль марки "HUMMER", модель Н3, тип універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, чорного кольору, 2006 року випуску.
Визнано право власності ОСОБА_1 на автомобіль марки "HUMMER", модель Н3, тип універсал-В, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3, чорного кольору, 2006 року випуску.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним та скасовуючи свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та визнання право власності за ОСОБА_1 на спірний автомобіль, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 шахрайським шляхом заволодів майном ОСОБА_1, а саме шляхом обману та зловживання довірою, при цьому посилався на статі 204, 392 ЦК України.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами не було укладено належним чином посвідченого договору купівлі-продажу автомобіля, позивачем право власності на спірний транспортний засіб за наданою розпискою не набуто, а тому позивач не є власником спірного майна, у зв?язку із чим його позов із застосуванням статті 392 ЦК України, не може бути задоволено.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області
від 13 грудня 2017 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 вересня 2017 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що обов?язковість письмової форми договору купівлі-продажу автомобіля ЦК України не визначена, а тому висновок апеляційного суду про відсутність між сторонами договірних відносин є неправильним. Апеляційним судом не взято до уваги аргументи заявника щодо заволодіння відповідачем спірним автомобілем шахрайським шляхом.
Доводи інших учасників справи
27 червня 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року залишити без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Приморського районного суду міста Одеси.
У березні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону
від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи
У 2011 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі був укладений договір купівлі-продажу автомобіля реєстраційний номер НОМЕР_1, марки "HUMMER", модель Н3, тип універсал-В номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4, чорного кольору, 2006 року випуску. Згідно цього договору ОСОБА_1 отримав вищевказаний автомобіль, сплативши ОСОБА_2 суму в розмірі 35 000,00 доларів США, що по курсу 24,81 грн за 01 долар США станом на 28 липня 2016 року складає 868 350,00 грн.
На підтвердження договору купівлі-продажу автомобіля "HUMMER" та отримання грошей ОСОБА_2 написала розписку та передала ОСОБА_1 ключі від автомобіля та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.
Після укладання договору купівлі-продажу автомобіля "HUMMER" в усній формі, ОСОБА_1 перегнав автомобіль до місця свого проживання і вважав його своєю власністю, встановив сигналізацію, робив ремонт автомобіля за власний рахунок.
В березні 2013 року ОСОБА_1 передав у користування ОСОБА_3 автомобіль "HUMMER", яким ОСОБА_4 безкоштовно користувався до грудня 2015 року.
В період користування автомобілем ОСОБА_4, ремонт спірного автомобіля робив ОСОБА_1 .
У грудні 2015 року за вимогою позивача, ОСОБА_3 повернув автомобіль "HUMMER" - ОСОБА_1 разом з ключами від автомобіля та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
Проте, в лютому 2016 року працівники поліції вилучили у ОСОБА_1 зазначений автомобіль "HUMMER" як такий, що перебуває під арештом згідно з заявою ОСОБА_3
ОСОБА_1 16 лютого 2016 року звернувся з заявою до прокуратури Одеської області про заволодіння ОСОБА_3 шахрайським шляхом належним йому автомобілем на підставі частини третьої статті 190 КК України. Ця заява