ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2020 року
м. Київ
справа №308/3864/16-а
адміністративне провадження №К/9901/6996/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Онишкевича Т.В. Дяковича В.П., Іщук Л.П. від 26.10.2016,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області (далі - УПФ, відповідач), у якому просив:
- Визнати протиправною відмову УПФ у призначенні йому щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці;
- скасувати рішення комісії управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді Закарпатської області №15 від 17.03.2016, викладене у вкладці №24 до протоколу, про відмову у призначенні щомісячного довічного грошового утримання (далі - спірне рішення);
- зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплачувати йому як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, на підставі та в порядку, регламентованому Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №2453-VI) з 23.02.2016 (далі - спірне довічне грошове утримання).
2. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначав, що, маючи достатній стаж роботи на посаді судді, 23.03.2015 звернувся до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) з заявою про відставку відповідно до статті 126 Конституції України, яка, однак, з порушенням строку розгляду такої заяви, встановленого законом, була розглянута лише 05.11.2015, після чого внесено відповідне подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ).
3. Разом з тим, ВРУ з порушенням, на думку позивача, положень Конституції України та Закону України від 10.02.2010 №1861-VI "Про Регламент Верховної Ради України" (далі - Закон №1861-VI) розглянула подання ВРЮ про звільнення його з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку поза межами розумного строку й лише 04.02.2016 прийняла постанову №996-VІІІ з цього питання.
4. Позивач вказує, що внаслідок тривалого розгляду поданої ним заяви про звільнення з посади судді, який обумовлений протиправною бездіяльністю уповноважених органів державної влади, а саме: ВРЮ та ВРУ, ОСОБА_1 був відрахований зі штату суду лише 22.02.2016 відповідно до наказу голови суду №35/02-06.
5. Звернувшись в подальшому до УПФ із заявою про призначення щомісячного довічного утримання позивач отримав відмову, мотивовану посиланням на пункт 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 №213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII), яким скасовано норми пенсійного забезпечення особам, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
6. Позивач наголошував, що такі дії та рішення відповідача щодо відмови в призначенні йому довічного грошового утримання як судді є протиправними, оскільки тривалий період, протягом якого не вирішувалось питання про його звільнення з посади судді у відставку не залежав від його волі, відтак не повинен впливати на вирішення питання про призначення, нарахування й виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за законодавством, чинним на час реалізації ним права на призначення й виплату щомісячного грошового утримання, та в подальшому при звільненні з посади у відставку.
7. Окрім цього, у позовній заяві наводились аргументи про те, що право на відставку та на щомісячне грошове утримання суддів він набув ще в 2007 році, у зв`язку з чим вважає, що він набув право на отримання щомісячного довічного грошового утримання в розмірі залежно від стажу роботи на час звернення з відповідною заявою, що становить 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, оскільки статус судді у відставці включає в себе й право на основні елементи соціального захисту.
8. ОСОБА_1 посилався й на те, що право на вказаний розмір грошового утримання він набув ще до внесення відповідних змін у законодавстві, зокрема, до прийняття Закону №213-VIII, а також до набуття чинності Законами України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", від 27.03.2014 №1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" та від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закони №3668-VI, №1166-VII, №76-VIII відповідно), а тому наполягає на протиправності спірного рішення і дій УПФ, оскільки відмова відповідача у призначенні йому довічного грошового утримання не ґрунтується на вимогах закону.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
9. Постановою Перечинського районного суду Закарпатської області від 08.08.2016 позов задоволено. Визнано протиправною відмову УПФ у призначенні ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці, скасовано спірне рішення відповідача та зобов`язано останнього призначити, нарахувати й виплачувати позивачу як судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, починаючи з 23.02.2016.
10. Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013 відновила свою дію частина третя статті 138 Закону №2453-VI, якою передбачено виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Цією ж статтею встановлено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
11. Задовольняючи позов, суд першої інстанції відзначав, що як випливає з постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.07.2015 №14, у якій порушено питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідним конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) положень частини третьої, абзацу четвертого та речення першого абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VІ у редакції Закону України від 12.02.2015 №192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон №192-VІІІ) у взаємозв`язку з положеннями підпункту 5 пункту 2, пункту 17 розділу I, пункту 5 розділу III Закону №213-VІІІ стосовно звуження гарантій матеріального забезпечення та соціального захисту суддів у відставці положенням статті 8, частини першої статті 21, частини першої, пунктів 2, 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, зміни, внесені Законом №213-VІІІ не можуть суперечити Рішенню Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013.
12. Крім того, суд зауважив, що з прийняттям Закону №213-VIII та у зв`язку з неприйняттям до 01.06.2015 закону щодо спеціальних пенсій, не скасовано положення статті 141 Закону №2453-VІ в редакції від 12.02.2015, частиною другою якої передбачено щомісячне довічне грошове утримання для судді у відставці.
13. Суд першої інстанції звертав увагу й на те, що 08.06.2016 Конституційним Судом України було прийняте Рішення №4-рп/2016 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VІ та положень пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII.
14. У мотивувальній частині своєї постанови суд першої інстанції зазначав, що даним рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частини третьої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №213-VIII;
- абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речень абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакціях Закону № 213-VIII, Закону №911-VIII;
- пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
15. Положення Закону №2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону №911-VIII та положення Закону №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
16. Конституційний Суд України вказав такий порядок виконання цього рішення:
- частина третя статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина третя статті 141 Закону №2453-VI до внесення змін Законом №213-VIII, тобто у редакції Закону №192-VIII, а саме: "Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання";
- абзаци перший, другий, третій, четвертий та перше, друге речення абзацу шостого частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакціях Закону №213-VIII, Закону №911-VIII, що суперечать Конституції України, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Підлягає застосуванню перше речення частини п`ятої статті 141 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII, а саме: "Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку";
- не підлягає застосуванню положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону №213-VIII в частині скасування з 01.06.2015 норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
17. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції виклав позицію, згідно з якою, визнав необґрунтованими і безпідставними доводи відповідача про скасування (згідно пункту 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIII) норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються, зокрема відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
18. Вирішуючи даний спір, суд, окрім іншого, виходив з того, що матеріальні та соціальні гарантії судді у відставці, встановлені на день виникнення у нього права на відставку, не можуть скасовуватись ані новими законами, ані внесенням змін до чинних законів та пов`язуватись із нестабільністю законодавства, що регулює правовідносини із вказаного питання. При цьому, суд наголосив, що правовідносини стосовно пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), а в момент виникнення права на її призначення.
19. Ураховуючи те, що відповідно до пункту 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1 (далі - Порядок №3-1) щомісячне довічне грошове утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акта Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв`язку з поданням заяви про відставку, суд, беручи до уваги факт видання головою суду, де здійснював правосуддя позивач, наказу про відрахування його зі штату суду з 22.02.2016, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі й призначення ОСОБА_1 спірного довічного грошового утримання з 23.02.2016.
20. Апеляційний суд, із викладеною судом першої інстанції правовою позицією не погодився й прийняту ним постанову скасував, оскільки, згідно з висновками колегії суддів, Конституційним Судом України у своєму рішення чітко визначено з якого часу втрачають чинність вказані норми закону та не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність, а саме з 08.06.2016.