ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/10388/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.,
за участю представників сторін:
позивача - Демченко О. О.,
відповідача - не з`явився,
третьої особі-1 - не з`явився,
третьої особі-2 - Куриленко О. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 (судді: Буравльов С. І. (головуючий), Андрієнко В. В., Сітайло Л. Г.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 (суддя Марченко О. В.)
за позовом Колективного підприємства "Мар`їнське мисливсько-риболовецьке господарство" Українського товариства мисливців і рибалок
до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства,
2. Громадської організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас"
про визнання незаконним та скасування розпорядження №419/5-19 від 17.04.2019,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Колективне підприємство "Мар`їнське мисливсько-риболовецьке господарство" Українського товариства мисливців і рибалок (далі - Підприємство, Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації (далі - Адміністрація, Відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації №419/5-19 від 17.04.2019 "Про надання в користування мисливських угідь на території Мар`їнського району Донецької області Громадській організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" загальною площею 55 137,7650 га строком на 15 років".
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням норм статті 10, частини першої статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки власниками та користувачами земельних ділянок не було надано погодження на ведення Громадською організацією "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" (далі - Організація, Третя особа-2) мисливського господарства в їх межах та тим, що у Позивача вже виникло право на ці угіддя на підставі договору про умови ведення мисливського господарства від 27.09.2016, укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (далі - Управління, Третя особа-1) та Підприємством, який є чинним.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2020 у справі №910/10388/19, позов задоволено у повному обсязі. Визнано незаконним та скасовано розпорядження Адміністрації від 17.04.20149 №419/5-19 "Про надання в користування мисливських угідь на території Мар`їнського району Донецької області громадській організації "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас" загальною площею 55 137,7650 га строком на 15 років".
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позову, оскільки на момент прийняття Відповідачем оспорюваного розпорядження, Позивач користувався і на даний час користується значною частиною мисливських угідь, які були пізніше надані Третій особі-2.
При цьому, суди вказали на те, що ані позивач, ані інші власники та користувачі прилеглих земельних ділянок не надавали погодження на ведення Третьою особою-2 мисливського господарства на території Мар`їнського району Донецької області на загальній площі 55137,7650 га.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та позиція інших учасників
3.1. У касаційній скарзі Організація просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та направити справу на новий розгляд до апеляційної інстанції.
3.2. В якості підстави подання касаційної скарги, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 3 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" у подібних правовідносинах, щодо мораторію на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції.
Крім того, скаржник зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не встановили всі обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
Також скаржник в якості підстави подання касаційної скарги посилається на необґрунтовану відмову апеляційного господарського суду у задоволенні його клопотань про витребування доказів та інших клопотань (долучення до матеріалів нових доказів та зупинення апеляційного провадження у справі), які мали значення для встановлення істотних обставин справи.
За своїми ознаками у контексті підстав касаційного оскарження судових рішень доводи скаржника фактично ґрунтуються на підставах, правове регулювання яких визначено пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з підстав їх законності та обґрунтованості.
3.4. Третя особа-1 у своєму відзиві на касаційну скаргу підтримала позицію скаржника та просила задовольнити його скаргу, скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4. Обставини встановлені судами
4.1. 19.05.2016 розпорядженням голови облдержадміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від №411 "Про надання в користування мисливських угідь на території Донецької області" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на території Мар`їнського району, загальною площею 100438,6778 га було надано Позивачу терміном до 18.05.2031.
4.2. 27.09.2016 між Управлінням та Підприємством укладений договір про умови ведення мисливського господарства.
При укладенні зазначеного договору були погоджені межі мисливських угідь та складена карта-схема, а саме: в користування для ведення мисливського господарства Позивачу були виділені мисливські угіддя, які розташовані на території Мар`їнського району та охоплюють землі: Мар`їнської міської ради, Красногорівської міської ради, Курахівської міської ради, Олександравської селищної ради, Старомихайлівської селищної ради, Галицинівської сільської ради, Дачненської сільської ради, Богоявленської сільської ради, Єлизаветівської сільської ради, Зорянської сільської ради, Катеринівської сільської ради, Костянтинівської сільської ради, Луганської сільської ради, Максимільянівської сільської ради, Новомихайлівської сільської ради, Новоселидівської сільської ради, Новоукраїнської сільської ради, Павлівської сільської ради, Степненської сільської ради, Успенської сільської ради загальною площею 100438,6778 га.
4.3. Господарська діяльність Позивача останній раз перевірялася Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства у 2013 році, істотних зауважень та недоліків в роботі позивача виявлено не було.
4.4. Вищезазначене розпорядження №411 від 19.05.2016 є чинним, не скасовано, будь-яких змін до нього не вносилось.
4.5. 28.09.2018 на території Мар`їнського району було утворено Громадську організацію "Мисливсько-рибальське господарство "Бекас".
4.6. Розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 17.04.2019 №419/5-19 мисливські угіддя, які знаходяться на території Мар`їнського району та включають мисливські угіддя, на яких Позивач веде мисливське господарство були надані Організації у користування для ведення мисливського господарства, загальною площею 55137,7650 га, строком на 15 років.
5. Позиція Верховного Суд
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника та позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
5.4. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
5.5. При цьому, подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.
5.6. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. (частина перша статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
5.7. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.
5.8. Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, у свою чергу, визначається предметом позову.
5.9. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.
5.10. Тобто, під належністю доказу розуміється міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів, яка характеризується наявністю об`єктивного зв`язку між їх змістом (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.
5.11. За змістом частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
5.12. Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.
5.13. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії", від 12.07.1988, серія A, № 140, с. 29, пп. 45 - 46, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії", від 09.06.1998, Reports 1998-IV, с. 1462, п. 34).
5.14. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
5.15. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
5.16. Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.04.2020 у справі №910/5300/17.
5.17. Верховний Суд зазначає, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.