П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 9901/130/19
Провадження № 11-70заі20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю: секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представника відповідача - Нарольської Т. С.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про скасування рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 "Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України"
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року (судді Кравчук В. М., Єзеров А. А., Коваленко Н. В., Стародуб О. П., Чиркін С. М.),
У С Т А Н О В И Л А :
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 "Про звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду міста Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не у спосіб, визначений законом, оскільки ВРП могла звільнити суддю на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України тільки у випадку відсутності прийнятого рішення за поданням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ). ВРП не наділено повноваженнями приймати рішення за поданням ВРЮ, на підставі якого вже було прийнято відповідне рішення.
ОСОБА_1 також зауважив, що ВРП не мала права його звільняти із посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку. Такий вид дисциплінарного порушення судді, як "вчинення істотного дисциплінарного проступку" було закріплено у Конституції України та Законі України "Про судоустрій і статус суддів" лише 30 вересня 2016 року. В той же час, інкриміновані позивачу порушення мали місце до 2012 року, коли навіть не існувало поняття "вчинення істотного дисциплінарного проступку". Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. В цьому випадку позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за правопорушення, відповідальність за яке було встановлено вже після інкримінованих ОСОБА_1 порушень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 30 січня 2020 рокузадовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнав протиправним та скасував рішення ВРП від 5 лютого 2019 року
№ 329/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України".
При цьому суд першої інстанції, посилаючись на приписи статті 58 Конституції України та висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у справах № 800/17/17 (800/268/16), № 800/86/17, № 800/553/17, № 800/571/17, дійшов висновку, що строком для притягнення судді до відповідальності за порушення присяги судді є три роки з дня порушення присяги без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці. А також зауважив, що питання дотримання процедурного аспекту притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (дотримання строку, вмотивованість рішення) є однією з основоположних гарантій суддівської незалежності.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ВРП подала апеляційну скаргу, у якій, зазначивши, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду порушив норми матеріального права, зокрема щодо дискреційних повноважень ВРП, просить його скасувати та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
На обґрунтування своїх вимог ВРП зазначила, що правомірно на підставі пункту 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Вищу раду правосуддя" розглянула рішення ВРЮ від 11 лютого 2014 року № 92/0/15-14 яким внесено подання до Верховної Ради України (далі - ВРУ) про звільнення судді Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за порушення присяги, а відтак ухвалила за ним оскаржуване рішення.
Також ВРП зазначила, що оскаржуване у цій справі рішення ВРП постановила як орган, який з 30 вересня 2016 року уповноважений ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. До 30 вересня 2016 року такими повноваженнями (стосовно суддів, обраних безстроково) була наділена ВРУ.
До Великої Палати Верховного Суду також звернувся ОСОБА_1 з апеляційною скаргою про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року, у якій просить змінити зазначене судове рішення, додавши в його описовій частині посилання на неможливість розгляду ВРП подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги через розгляд цього питання раніше ВРУ.
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП Рева С. В. вважає, що скарга є необґрунтованою та підлягає відхиленню.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ВРП зазначила, що доводи скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства і скарга підлягає відхиленню.
Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 24 лютого та 19 березня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційними скаргами ВРП та ОСОБА_1 про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2020 року.
Ухвалою від 9 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду призначила справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
У квітні та червні 2020 року від адвоката ОСОБА_1 - Реви Д. С. надійшли заяви про розгляд цієї справи за відсутності позивача.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 вересня 2020 року задовольнила заяву ВРП про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні представник ВРП підтримала апеляційну скаргу та надала пояснення, аналогічні наведеним у скарзі доводам.
Дослідивши наведені в апеляційних скаргах доводи та аргументи у відзивах на них, заслухавши представника відповідача, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 та задоволення скарги ВРП.
Суд першої інстанції установив такі фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 із серпня 1980 року по червень 1987 року працював народним суддею Луцького міського народного суду Волинської області.
Постановою Верховної Ради України від 29 листопада 2001року № 2869-ІІІ позивач обраний на посаду судді Київського районного суду м. Одеси безстроково.
27 грудня 2001 року позивач склав присягу судді.
Відповідно до Указу Президента України від 1 червня 2004 року № 597/2004 позивача призначено на посаду заступника голови цього ж суду.
11 лютого 2014 року ВРЮ розглянула рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС) від 30 травня 2013 року № 1590/дп-13 щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги, висновок секції з питань призначення суддів на посади та звільнення їх з посад від 17 грудня 2013 року, матеріали перевірки, проведеної членом ВРЮ ОСОБА_3 за вказаною рекомендацією, та прийняла рішення № 92/0/15-14 про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси.
Підставою для рішення про внесення такого подання стали висновки ВРЮ про обґрунтованість висновків ВККС, викладених у рішенні від 30 травня 2013 року № 1590/дп-13 про направлення рекомендації для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси, відповідно до якого ОСОБА_1 при розгляді судових справ не виконував обов`язки судді щодо справедливого та безстороннього розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону із дотриманням засад і правил судочинства, порушення при вирішенні судових справ норм процесуального і матеріального права, а також вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності.
ОСОБА_1 оскаржив зазначене рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України, який постановою від 19 червня 2014 року (справа № 800/148/14) відмовив у задоволенні позову, вказавши на законність оскаржуваного рішення.
24 лютого 2014 року ВРЮ внесла до ВРУ подання від 17 лютого 2014 року № 12/0/12-14 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв`язку з порушенням присяги судді, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції апарату ВРУ на такому поданні.
29 вересня 2016 року ВРУ прийняла Постанову № 1603-VIII (далі - Постанова № 1603-VIII) про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді.
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з адміністративним позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) про визнання дій та бездіяльності ВРУ протиправними, визнання незаконною та скасування Постанови № 1603-VIII про звільнення його з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги та закриття дисциплінарного провадження щодо нього.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 жовтня 2016 року було відкрито провадження в адміністративній справі № 800/532/16 за позовною заявою ОСОБА_1 до ВРУ про визнання дій протиправними та скасування Постанови № 1603-VIII. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 січня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв справу № 800/532/16 до провадження. За результатом розгляду справи цей суд 11 травня 2018 року прийняв рішення, яким задовольнив частково позов ОСОБА_1 :
- визнав протиправними дії ВРУ з розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги на позачерговому засіданні 29 вересня 2016 року;
- визнав незаконною та скасував Постанову №1603-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у звʼязку з порушенням присяги судді;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи це рішення, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду керувався тим, що відбулося порушення права ОСОБА_1 на участь у процесі прийняття оскаржуваного рішення у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог частини п`ятої статті 216-1 Регламенту ВРУ про обов`язкове повідомлення судді про проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про звільнення цього судді, не пізніше ніж за три дні до дня засідання. Судом також вказано на порушення порядку адміністративної процедури розгляду питання про звільнення позивача у зв`язку з неоголошенням головуючим на пленарному засіданні ВРУ подання ВРЮ про звільнення судді, що передувало б обговоренню питання про звільнення позивача, яке також не відбулося.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 13 листопада 2018 року апеляційні скарги ВРУ та ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 травня 2018 року - без змін.
У зв`язку з набранням з 30 вересня 2016 року чинності Законами України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" ВРУ листом від 11 грудня 2018 року № 04-29/15-2485 (259256) надіслала до ВРП матеріали подання ВРЮ щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси у зв`язку з порушенням присяги судді для подальшого їх опрацювання та прийняття відповідного рішення.
Розглянувши це подання, ВРП, керуючись пунктом 3 частини шостої статті 126, пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України, статтею 56, пунктом 14 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII), статтею 115 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", прийняла рішення від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Київського районного суду м. Одеси на підставі пункту 3 частини 6 статті 126 Конституції України" за вчинення істотного дисциплінарного проступку.
Не погодившись із рішенням ВРП від 5 лютого 2019 року № 329/0/15-19, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) було внесено зміни до Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI), які набрали чинності з 27 лютого 2015 року, та викладено Закон № 2453-VI у новій редакції, що набрала чинності з 28 березня 2015 року.
Відповідно до пункту 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 192-VIIIзаяви і скарги, подані до набрання чинності цим Законом, а також дисциплінарні провадження щодо суддів, розпочаті до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до Закону № 2453-VI у редакції, що діяла на момент подачі відповідної заяви (скарги), відкриття відповідного дисциплінарного провадження.
Пунктом 1 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції до набрання чинності Законом № 1401-VIII) та пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР "Про Вищу раду юстиції" (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення; далі - Закон № 22/98-ВР) передбачено, що в Україні діє ВРЮ, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
Відповідно до частини другої статті 32 Закону № 22/98-ВР порушенням суддею присяги є:
- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;
- недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";
- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;
- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
На підставі частини першої статті 100 Закону № 2453-VI (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ рішення) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням ВРЮ.
Частинами першою, другою та п`ятою статті 105 Закону № 2453-VI передбачено, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади у зв`язку з порушенням ним присяги судді. Факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені ВККС або ВРЮ. На підставі подання ВРЮ, ВРУ приймає постанову про звільнення судді з посади.
Матеріалами справи встановлено, що 11 лютого 2014 року ВРЮ прийняла рішення № 92/0/15-14 про внесення подання до ВРУ про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду м. Одеси за порушення присяги.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VIII, яким внесено зміни до Конституції України щодо правосуддя, а 5 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України (тут і далі - у редакції Закону № 1401-VIII) в Україні діє ВРП, яка ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону № 1798-VIII до повноважень ВРП входить ухвалення рішення про звільнення судді з посади.
Частиною другою статті 112 Закону № 1402-VIII визначено, що рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом № 1798-VIII.
На підставі пункту 14 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII матеріали та подання ВРЮ про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом № 1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи ВРУ, передаються до ВРП для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється ВРП у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом ВРП може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.
Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Таким чином, суддя звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, якщо до набрання чинності Законом № 1401-VIII ВРЮ внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи ВРУ.
Оскільки після скасування Постанови ВРУ від 29 вересня 2016 року № 1603-VІІІ подання ВРЮ від 17 лютого 2014 року № 12/0/12-14 не було реалізоване та залишилось чинним, то ВРП, яка наділена правом звільняти суддів відповідно до наведених вище норм законодавства, правомірно розглянула вказане подання ВРЮ.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду про те, що у ВРП були передбачені законом підстави для розгляду питання звільнення позивача з посади судді.
Відповідно до статті 18 Закону № 1798-VIII ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від її складу.
На підставі частини першої статті 56 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Частиною другою статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Згідно із частиною першою статті 5, частиною другою статті 30 Закону № 1798-VIII ВРП складається з двадцяти одного члена. Її засідання у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 5 лютого 2019 року № 8 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та її 19 членами, які брали участь у його ухваленні.
Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.