Постанова
Іменем України
16 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 302/434/18
провадження № 61-580св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом - ОСОБА_2,
позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 серпня 2018 року у складі судді: Цімбота В. І., та постанову Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Фазикош Г. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом доОСОБА_5 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку.
Первісний позов мотивований тим, що згідно з державним актом про право приватної власності на землю серії ІУ-ЗК № 023545, виданим 30 липня 2003 року на підставі рішення Колочавської сільської ради від 22 травня 2003 року позивачеві передано у власність земельну ділянку площею 0,1267 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Відповідачі вчиняють дії по самовільному захопленню ними вказаної земельної ділянки шляхом її протиправного використання у свої цілях і самовільного встановлення огорожі.
ОСОБА_1 просив:
усунути перешкоди у здійсненні ним права власності на земельну ділянку площею 0,1267 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить йому на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії ІУ-ЗК № 023545, виданого 30 липня 2003 року на підставі рішення Колочавської сільської ради від 22 травня 2003 року, зобов`язавши відповідачів:
звільнити самовільно захоплену ними вказану земельну ділянку, демонтувати і забрати встановлену ними огорожу, забезпечивши безперешкодний доступ до земельної ділянки позивача;
не чинити позивачу перешкод у майбутньому в здійсненні ним права власності на земельну ділянку;
стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 60 000,00 грн моральної шкоди, спричиненої порушенням земельного законодавства;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до ОСОБА_1 зустрічний позов про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.
Зустрічний позов мотивовано тим, що з 1982 року ОСОБА_3 працювала у колгоспі "Радянське Закарпаття" і їй було виділено 0,25 га колгоспної землі, за які вона протягом останніх п`яти років сплачувала земельний податок. Однак, у натурі ця частка відведена не була. Водночас вона мала земельну ділянку в урочищі "Ток" площею 0,10 га, яка внаслідок паводків 1998-2000 років була знесена. Взамін Колочавською сільською радою ніякої земельної ділянки їй виділено не було. Відтак, не маючи реальної земельної ділянки, як колишня колгоспниця, вона почала користуватися земельною ділянкою, яка межує із її дворогосподарством по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 вважала, що саме в такий спосіб зможе реалізувати своє право на землю, оскільки їй, як колишній колгоспниці, був виданий земельний пай.
ОСОБА_3 просила
визнати за нею право власності за набувальною давністю на земельну ділянку, яка належала колишньому колгоспу "Радянське Закарпаття", і розташована поряд із її дворогосподарством біля буд. АДРЕСА_1
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою судді Міжгірського районного суду від 21 травня 2018 року первісний і зустрічний позови об`єднано в одне провадження і присвоєно номер справи 302/434/18.
Рішенням Міжгірського районного суду від 03 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 звільнити самовільно захоплену ними земельну ділянку 0,1189 га по АДРЕСА_1, що на праві приватної власності належить ОСОБА_1 згідно з державним актом на землю серії ІV-ЗК № 023545 від 30 липня 2003 року, демонтувати та забрати огорожу із цієї ділянки та не чинити перешкод ОСОБА_1 у здійсненні права власності на земельну ділянку.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в 0,1267 га по АДРЕСА_1 за набувальною давністю відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 0,1189 га земельної ділянки по АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом і витягом із реєстру права власності. Згідно з актом комісії Колочавської сільської ради від 31 січня 2018 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 захопили в ОСОБА_1 0,1189 га земельної ділянки, поставили металеву огорожу та звільнити ділянку відмовляються. У процесі розгляду справи доведено та не оспорюється самими відповідачами в особі їх представника, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 захопили в ОСОБА_1 земельну ділянку, вважаючи її своєю, тобто має місце порушення права власності, яке підлягає судовому захисту. Суд не погодився із вимогою ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 морального відшкодування у 60 000 грн. Оскільки позивач не довів, що моральні страждання слід оцінити саме в суму позову і такі мають місце, а тому позов в цій частині судом залишено без задоволення.
При відмові в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 344 ЦК України набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом, яким є ЗК України. Стаття 116 ЗК України встановлює, що громадяни набувають право власності на земельну ділянку за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Невірним є трактування того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 добросовісно заволоділи чужим майном, так як тривалий час іде спір між сторонами, в тому числі і судовий про захист права власності саме ОСОБА_1 на цю земельну ділянку від посягань на неї ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Судом надано оцінку рішенню Колочавської сільради від 27 вересня 2006 року № 3, яким рекомендується ОСОБА_3 звернутись до слідчих органів щодо встановлення законності прийняття рішення про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки та виготовлення державного акту на неї. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 у 2014 році зверталась до правоохоронних органів із заявою про злочин.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу адвоката Захарчука І. І. в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду від 03 серпня 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0.1189 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до комісійного акту Колочавської сільської ради від 31.01.2018 р. під час обстеження земельної ділянки ОСОБА_6 виявлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, мешканці АДРЕСА_2, самовільно захопили належну ОСОБА_6 земельну ділянку площею 0.1189 га, на якій поставили металічну огорожу, звільняти ділянку відмовляються. Комісія рекомендувала ОСОБА_2 і ОСОБА_3 добровільно звільнити земельну ділянку площею 0.1189 га. Рішенням Міжгірського районного суду від 28 вересня 2005 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і позовом ОСОБА_3 про визнання частково недійсним державного акту на право приватної власності на землю позов ОСОБА_6 задоволено повністю: зобов`язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,0733 га в АДРЕСА_2 власнику ОСОБА_6, і не чинити йому перешкод у користуванні цією ділянкою. У позові ОСОБА_3 відмовлено. Указане судове рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 18 січня 2006 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов цілком правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_6 у цій частині.
Апеляційний суд вказав, що згідно з вимогами ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15-ти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом. Можна підсумувати, що умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є: 1) добросовісність користування земельною ділянкою, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 15 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку. Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю (постанова Великої палати Верховного Суду у справі № 729/608/17, 14-648цс18). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 у своєму висновку щодо застосування норм права зазначила, що умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 Цивільного кодексу України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 є правильним, відповідає обставинам справи, нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду. Довід апелянта про те, що суд першої інстанції не вмотивував відмову в задоволенні зустрічного позову про визнання за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку за набувальною давністю, для задоволення якого наявні всі підстави, спростовується матеріалами справи та самим судовим рішенням.
Аргумент апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був закрити провадження у частині позовних вимог ОСОБА_1 на підставі пункту 3 статті 255 ЦПК України не заслуговує на увагу. Згідно вказаної норм процесуального права суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет із тих самих підстав. Однак, позов ОСОБА_6 від червня 2005 року і позов у цій справі (від квітня 2018 р.) не є тотожними через відмінність підстав позову (обставини справи) та предмету позовних вимог.
Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустив позовну давність, оскільки йому ще в 2000 році було відомо, що ОСОБА_3 реально та за призначенням користується спірною земельною ділянкою, є безпідставним, оскільки позов ОСОБА_6 є негаторним, на який у зв`язку з перманентним характером порушення, правила позовної давності не поширюються. Окрім того, сторона відповідачів за первісним позовом у процесі розгляду справи про застосування позовної давності не заявляла.
Довід апеляційної скарги про те, що виданий ОСОБА_1 державний акт серії IV-ЗК № 023545 є незаконним, оскільки виготовлений у незаконний спосіб і всупереч установленого порядку, не може бути взятий до уваги та правового аналізу не потребує, оскільки вказаний державний акт не є предметом позовних вимог, а за приписами частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Твердження про порушення судом першої інстанції процесуального порядку розгляду справи є необґрунтованими і спростовується протоколом і технічним записом судового засідання, зауваження на які ОСОБА_3, ОСОБА_2 і їх представник - адвокат Захарчук І. І., не подавали.
Аргументи учасників справи
У грудні 2019 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4, в якій просять оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічний позов. При цьому посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не мотивував своє рішення у частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на земельну ділянку за набувальною давністю. Суди не врахували. що належними доказами доведено, що ОСОБА_3 ще з 2000 року і до самовільного захоплення ОСОБА_1 у серпні 2018 року спірної земельної ділянки, добросовісно, відкрито і безтитульно користувалась нею за призначенням для городництва. Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не було взято до уваги доведений належними доказами факт, що державний акт серії ІУ-ЗК № 023545 по суті є незаконний, бо був виготовлений у незаконний спосіб і всупереч встановленому нормативному порядку. ОСОБА_1 пропустив позовну давність, оскільки йому ще у 2000 році було достеменно відомо, що ОСОБА_3 реально і за призначенням користується цією земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції проігнорував норми ЦК України про позовну давність.
У січні 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали доповнення до касаційної скарги, які підписані представником ОСОБА_4 . Доповнення до касаційної скарги мотивовані тим, що ОСОБА_1 не мав кадастрового номеру на спірну земельну ділянку, що позбавляло його можливості реалізувати право володіння та розпорядження нею як об`єктом нерухомості. Згідно частини четвертої статті 79-1 ЗК земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Лише після цього земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав. ОСОБА_1 у 2016 році виготовив проектно-технічну документацію на спірну земельну ділянку і звернувся до відділу Держгеокадастру у Закарпатській області аби узаконити своє право на володіння цією земельною ділянкою, оскільки у 2003 році ніякої проектно-технічної документації на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не виготовляв і такої не мав аж до 2016 року. Апеляційним судом не долучені додаткові докази до матеріалів справи, які надавались ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та не враховане клопотання про допит свідків.
Аналіз доводів касаційної скарги та доповнень до неї свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених вимог первісного позову ОСОБА_1 та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 .
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 серпня 2018 року та постанови Закарпатського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року відмовлено та відкрито касаційне провадження у справі.
У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.