Постанова
Іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 607/17808/15-ц
провадження № 61-1857св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк", приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Салій Ганна Ярославівна, управління державної реєстрації Тернопільської міської ради,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Ганни Ярославівни, управління державної реєстрації Тернопільської міської ради, третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсними договору іпотеки, додаткового договору та договору про внесення змін і доповнень, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року у складі судді Братасюка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач О. І., Бершадської Г. В., Ткача З. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила поновити позовну давність, визнати недійсними договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, додатковий договір від 29 лютого 2008 року, договір про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, зобов`язати вчинити дії.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що на забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_3 на суму 35 000,00 дол. США 07 лютого 2007 року між нею та Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (далі - ВАТ "Банк Універсальний"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), укладено договір іпотеки майнових прав на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
29 лютого 2008 року між сторонами укладено додатковий договір до договору іпотеки, за умовами якого здійснено заміну предмета іпотеки: майнові права замінено на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
14 грудня 2011 року договір іпотеки викладено в новій редакції у формі договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року.
Договір іпотеки є недійсним, оскільки згідно з чинним законодавством на день укладення договору майнові права на нерухомість не були предметом іпотеки, відповідно, не можуть породжувати правових наслідків.
Додатковий договір є невід`ємною частиною договору іпотеки, тому всі укладені додаткові угоди як несамостійні договори є не дійсними.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
25 вересня 2017 року позивач доповнила доводи позовної заяви посиланням на порушення прав її неповнолітньої доньки, яка з дня народження, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає у спірній квартирі, що є її єдиним житлом.
Тернопільський міськрайонний суд ухвалою від 19 червня 2018 року залучив до участі у справі співвідповідачем управління державної реєстрації Тернопільської міської ради замість реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції в Тернопільській області.
Справу суди розглядали неодноразово.
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 19 квітня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав недійсними договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, укладений між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 ; додатковий договір від 29 лютого 2008 року та договір про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, які посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. У задоволенні заяви ПАТ "Універсал Банк" про накладення арешту в порядку статті 1057-1 ЦК України відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір іпотеки від 07 лютого 2007 року укладений з порушенням статті 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору), оскільки майнові права на окремі приміщення в житловому будинку не могли бути предметом іпотеки, отже, оспорюваний договір іпотеки є недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України. Додаткова угода від 29 лютого 2008 року та договір про внесення змін і доповнень від 14 грудня 2011 року є невід`ємними частинами договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, тому не можуть окремо породжувати правові наслідки для сторін у разі недійсності договору іпотеки з моменту його укладення.
Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 23 червня 2016 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року залишив без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 05 квітня 2017 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не врахували, що 29 лютого 2008 року між сторонами укладено додатковий договір до договору іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 за згодою свого чоловіка ОСОБА_2 передала в іпотеку банку чотирикімнатну житлову квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором. Предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно. Договором про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 14 грудня 2011 року сторони погодили, що предметом іпотеки є об`єкт нерухомого майна, зазначений у пункті 1 укладеного 29 лютого 2008 року між ними додаткового договору до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року.
Суди посилаючись на правову позицію Верховного Суду України про те, що майнові права на момент укладення договору іпотеки згідно із законом не визнавались предметом іпотеки, не звернули уваги на те, що саме є предметом іпотеки, і на те, що банк не передавав у подальшу іпотеку такий предмет іпотеки без згоди власника майна, а саме власник майна передав в іпотеку незавершене будівництвом майно.
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 23 січня 2019 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що хоча на момент укладення іпотечного договору майнові права не були самостійним об`єктом іпотеки, однак наступні додаткові угоди до договору іпотеки уточнили, що об`єктом іпотеки є об`єкт нерухомості: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 . Стаття 6 ЦК України надає сторонам право укладати договір, який не передбачено актами цивільного закону, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Тернопільський апеляційний суд постановою від 30 липня 2019 рокурішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції дійшов правильного висновку, що згідно зі спірним договором іпотеки позивач передала в іпотеку нерухоме майно, яке в майбутньому стане власністю іпотекодавця. Позивач не довела наявності порушення свого права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій 21 січня 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу з порушенням норм процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся за її відсутності, незважаючи на те, що немає доказів повідомлення її про дату, час та місце судового засідання, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основопожних прав та єбезумовною підставою для скасування судового рішення.
Суди неправильно застосували статтю 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній у період часу з 12 травня 2006 року до 14 січня 2009 року) та неправомірно ототожнили поняття майнові права на об`єкт незавершеного будівництва та поняття об`єкт незавершеного будівництва, які є різними за своєю правовою природою.
Висновки судів про те, що майнові права нібито могли бути предметом іпотеки, не відповідають Закону України "Про іпотеку" (в редакції станом на 07 лютого 2007 року), тому оспорюваний договір іпотеки від 07 лютого 2007 року є недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України. У зв`язку з недійсністю основного договору іпотеки від 07 лютого 2007 року є недійсними додаткові до нього договори.