ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 560/975/19
адміністративне провадження № К/9901/35741/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Управління Держпраці у Хмельницькій області
про визнання протиправним та скасування постанови
за касаційною скаргою Управління Держпраці у Хмельницькій області
на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Тарновецького І.І.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Боровицького О.А., суддів Матохнюка Д.Б., Шидловського В.Б.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - також позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Держпраці у Хмельницькій області (далі також - відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області від 20 березня 2019 року №22/116 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 751 140 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року, позов задоволено.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в діях позивача відсутній факт порушення, передбаченого статтею 24 Кодексу законів про працю України, а тому накладення відповідачем на позивача штрафу у розмірі 751 140 грн не може вважатись правомірним.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у ході інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області встановлено, що громадяни ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 виконували роботи на пилорамі позивача за цивільно-правовими договорами. За формою вказані договори відповідають договору підряду в розумінні глави 61 Цивільного кодексу України. Зміст же договорів та фактичні обставини справи свідчать про маскування трудових відносин під цивільно-правові, виходячи із наступного.
По-перше, основним КВЕД ФОП ОСОБА_1 є 16.10 - лісопильне та стругальне виробництво, відповідно роботи по розпиленню лісопильних матеріалів та їх складання належать до основного виду діяльності підприємства і мають виконуватися на постійній основі найманими працівниками за трудовими договорами. Зазначені роботи не є поодинокими епізодами, які в процесі здійснення господарської діяльності підприємцями виникають додатково і можуть виконуватися за цивільно-правовими договорами. При цьому, у позивача взагалі відсутні належним чином оформлені наймані працівники. Тобто, всю господарську діяльність ФОП ОСОБА_1 здійснює силами сторонніх осіб без укладення трудових договорів.
По-друге, зміст так званих цивільно-правових договорів суперечить фактичним обставинам справи та не містить логіки. Так, згідно з пунктом 1.1. договорів із ОСОБА_7 та ОСОБА_6, їх предметом є виконання робіт щодо розпилення лісопильних матеріалів в об`ємі по 60 м. куб. кожен. Згідно з пунктом 1.1. договорів із ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 їх предметом є виконання робіт щодо перенесення та складання дошки обрізної в об`ємі по 60 м. куб. кожен. Таким чином, двоє працівників мали розпиляти разом 120 м. куб. лісопильних матеріалів, а інші четверо перенести й скласти ці матеріали, але вже чомусь в об`ємі 240 м. куб. Тобто, в об`ємі вдвічі більшому, ніж фактично мало бути розпилено деревини. Це при тому, що в підприємця відсутні наймані працівники за трудовими договорами, а також інші працівники за так званими цивільно-правовими договорами, які могли б розпиляти ще 120 м. куб. деревини, яку потрібно перенести і скласти.
По-третє, договорами передбачено оплату саме роботи (процесу роботи), а не конкретно визначеного індивідуалізованого результату такої роботи. Так, згідно з пунктом 5.1. цивільно-правових договорів вартість виконаних виконавцями робіт становить за розпилення деревини 6 000 грн, а за перенесення і складання 3 600 грн.
По-четверте, пунктами 5.3.1, 5.3.2. цивільно-правових договорів передбачено, що розрахунок проводиться у два платежі: аванс та остаточний розрахунок. Даний факт, на думку скаржника, свідчить, що сторони керувалися нормами чинного законодавства про працю, а саме статтею 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України "Про оплату праці", якими передбачено, що виплата заробітної плати проводиться два рази на місяць (аванс та основний платіж).
По-п`яте, судами не враховано наявні в матеріалах справи письмові пояснення двох осіб, що працювали в позивача: ОСОБА_3 та ОСОБА_6, відібрані працівниками Управління захисту економіки в Хмельницькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України та направлені до Управління Держпраці супровідним листом від 14 березня 2019 року №2550/39/121/01-2019. Отримані пояснення були взяті до уваги відповідачем при розгляді справи та винесені оскаржуваної постанови. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 пояснили, що з лютого працюють у ФОП ОСОБА_1, а саме, здійснюють розпилення деревини. У той час як з ОСОБА_3 заключено цивільно- правовий договір на перенесення та складання деревини.
Скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди оцінили обставини справи формально, виходячи з позицій цивільного законодавства, не врахувавши специфіку виконуваних робіт, практичну можливість їх виконання за цивільно-правовими договорами з окремими фізичними особами.
При цьому, скаржник зазначає, що сам по собі факт відсутності судового рішення про визнання вказаних вище цивільно-правових правових правочинів недійсними не може бути безумовним доказом існування між зазначеними особами саме договірних цивільно-правових відносин і зазначені висновки, на думку скаржника, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 13 червня 2019 року у справі №1840/2507/18.
Позиція інших учасників справи
26 лютого 2020 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Касаційна скарга надійшла до суду 21 грудня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 6 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №560/975/19, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 17 вересня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець 1 листопада 2010 року за №26530000000001449. Основним видом економічної діяльності позивача є лісопильне та стругальне виробництво, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Управління захисту економіки в Хмельницькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України на адресу Управління Держпраці у Хмельницькій області надіслало лист від 12 лютого 2019 року вих. №1467/39/121/01-2019 щодо необхідності перевірки офіційного працевлаштування у ФОП ОСОБА_1 на об`єкті переробки лісопродукції в с. Подолянське, Віньковецького району, Хмельницької області.
Посадовими особами Управління Держпраці у Хмельницькій області проведено відвідування ФОП ОСОБА_1, що здійснює підприємницьку діяльність, за адресою: АДРЕСА_1, з метою моніторингу стану дотримання законодавства про працю щодо оформлення трудових відносин, та зафіксовано виконання робіт по розпиленню та складанню деревини особами у складі восьми чоловік без належного оформлення позивачем із працівниками трудових відносин.
За результатами інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування №ХМ731/1635/АВ від 26 лютого 2019 року.
Відповідно до висновків вказаного акта інспекційного відвідування встановлено порушення вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", а саме, встановлено, що трудові відносини із ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 станом на 26 лютого 2019 року не оформлені. Трудові договори ФОП ОСОБА_1 у письмовій формі із вищевказаними найманими працівниками (чи шляхом видання наказів про прийом) відповідно до вимог частини першої, частини третьої статті 24 КЗпП України не укладені, до початку допуску працівників до роботи своєчасно не подано відповідного повідомлення до органів ДФС, згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу". З цього приводу роботодавцем не надано підтверджуючих документів про оформлення трудових відносин із вищевказаними особами.
6 березня 2019 року відповідачем прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу від 6 березня 2019 року №90, згідно якого вирішено розгляд справи про накладення штрафу на ОСОБА_1 за виявлені порушення, відповідальність за яке передбачене статтею 265 КЗпП України, призначити на 20 березня 2019 року, про що направлено на адресу позивача повідомлення від 6 березня 2019 року №1126/19 про розгляд справи з накладення штрафу.
Позивач, не погодившись із висновками акта інспекційного відвідування, подав до Управління Держпраці у Хмельницькій області заперечення до акта інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 26 лютого 2019 року № ХМ731/1635/АВ.
12 березня 2019 року відповідачем розглянуто заперечення позивача та надано останньому відповідь, в якій управління зазначило, що висновки зроблені за результатами інспекційного відвідування, і які оформлені актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 26 лютого 2019 року №ХМ731/1635/АВ дають підстави для винесення припису інспекторами праці на усунення порушення законодавства про працю у відповідності до вимог пунктів 23, 24, 27 Порядку №295. Наведені у листі підприємцем доводи не спростовують обставини, які встановлені під час інспекційного відвідування. Також, роз`яснено позивачу, що у разі незгоди із зазначеною відповіддю позивач вправі згідно зі статтею 55 Конституції України, статтею 221 КЗпП України звернутись із відповідним позовом до місцевого суду.
Також, у зв`язку з виявленими порушеннями законодавства про працю відповідачем винесено припис від 13 березня 2019 року №ХМ731/1635/АВ-П211 про усунення виявлених порушень зі строком усунення до 14 квітня 2019 року.
20 березня 2019 року першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області прийнято постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 20 березня 2019 року №22/116, згідно з якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 751 140 грн, на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295)
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.