ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 818/138/17
адміністративні провадження № К/9901/40726/18, К/9901/40727/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління ДФС у Сумській області та Приватного підприємства "Нове століття плюс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року (суддя Павлічек В.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року (головуючий суддя Калитка О.М., судді: Калиновський В.А., Бондар В.О.) у справі №818/138/17за позовом Приватного підприємства "Нове століття плюс" до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Нове століття плюс" (надалі - позивач, підприємство, платник податків) звернулось до Сумського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Сумській області (надалі відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 року №0001761404, яким підприємству збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 47321,25 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 37857 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 9464,25 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані реальністю господарських операцій підприємства з його контрагентами. Посилається на безпідставність висновків податкового органу стосовно безтоварності операцій, оскільки всі операції підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. На думку позивача, акти про неможливість проведення перевірок контрагентів не є свідченням відсутності господарських відносин між позивачем та його контрагентами. Зазначає, що добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентів. Вважає, що право на податковий кредит виникає незалежно від використанні таких товарів, основних фондів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Зауважує, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.10.2016 року №0001761404 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 6 620 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 1 655 грн.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року і прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку підприємства, полягають у неврахуванні судом, що фактичне здійснення підприємством господарської діяльності підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами. Зазначає про наявність трудових ресурсів, фізичної, технічної та технологічної можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач також звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення попередніми судами норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судом, що фактичне здійснення підприємством господарської діяльності не підтверджується первинними документами. Зазначає про відсутність трудових ресурсів, фізичної, технічної та технологічної можливості до вчинення задекларованих господарських операцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом на виконання ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 01.08.2016 року у справі №760/6919/16-к проведена позапланова невиїзна документальна перевірка підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з Товариствами з обмеженою відповідальністю "ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія", "РЗХ Лімітед", "Ека строй плюс", "Інтербілд комьюніті", "Макао союз", за результатами якої складено акт від 03.10.2016 року №175/14-05-24/32149065/42 (надалі - акт перевірки).
Актом перевірки встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту по господарським операціям із вказаними контрагентами.
На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.10.7016 року №0001761404, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 47321,25 грн., в тому числі за основним платежем - 37 857 грн., за штрафними санкціями - 9464,25 грн.
Вважаючи, що наведене рішення податкового органу прийнято всупереч вимогам чинного законодавства та порушують права позивача, останній звернувся до суду з вказаним позовом.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України.
Положеннями пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у чому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень пункту 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Таким чином, законодавцем визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв`язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Тобто, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄС Європейська будівельно-фасадна компанія" укладено два договори підряду від 18.03.2015 року №ДП - 18/03, від 27.03.2015 року №27/03 на виконання робіт по частковому ремонту напольних люків та монтаж банерної сітки.