ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 826/2419/18
адміністративне провадження № К/9901/34351/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Гімон М. М., Усенко Є. А., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року (суддя Шрамко Ю.Т.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року (судді - Кучма А.Ю., Бєлова Л.В., Лічевецький І.О.) у справі № 826/2419/18 за позовом Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків ДПС), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Державна фіскальна служба України (правонаступник - Державна податкова служба України), про скасування податкового повідомлення-рішення та акта перевірки,
УСТАНОВИЛА:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (далі - Підприємство) з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Державна фіскальна служба України (далі - ДФС), про скасування податкового повідомлення-рішення від 16 листопада 2017 року № 0008771402 та акта перевірки від 20 жовтня 2017 року № 3589/28-10-14-02/19477064.
Позов мотивовано відсутністю факту порушення позивачем строків розрахунків в іноземній валюті, передбачених статтею 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", з огляду на відсутність у позивача договірних відносин з авіакомпаніями-нерезидентами, а також на відсутність факту підписання акта чи будь-якого іншого документа, що засвідчує виконання робіт. Також позивач вказав, що норми статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та постанови Національного банку України від 1 грудня 2014 року № 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України" суперечать принципам та засадам стягнення плати за аеронавігаційне обслуговування та процедурам, які застосовуються Європейською організацією з безпеки аеронавігації (далі - Євроконтроль) та мають застосовуватись Україною як країною-членом даної організації.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 6 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог Підприємству відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що частиною другою статті 46 Повітряного кодексу України встановлено, що міжнародні польоти у повітряному просторі України виконуються на підставі відповідних міжнародних договорів України та авіаційних правил України, основні засади яких публікуються у збірнику аеронавігаційної інформації. Згідно із частиною другою статті 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема, шляхом виставлення рахунку (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Відповідно до Збірника аеронавігаційної інформації України (http://www.aisukraine.net/current/GEN_4.2.pdf) виставлення рахунків та справляння плати за аеронавігаційне обслуговування здійснюється позивачем відповідно до законодавства України, норм ІСАО і правил Євроконтролю. Подача заявки авіакомпанією (користувачем) і виконання польотів обумовлює автоматичне прийняття (погодження) порядку і правил оплати рахунків за надане аеронавігаційне обслуговування, що діють в Україні. За польоти, які виконуються з 1 вересня 2014 року Підприємство самостійно виставляє рахунки та справляє плату за аеронавігаційне обслуговування авіакомпаній.
У ході перевірки встановлено, що кожний рахунок за аеронавігаційні послуги в Україні, виставлений позивачем як провайдером аеронавігаційного обслуговування міжнародних польотів повітряних суден авіакомпаній-нерезидентів над територією України, було складено на підставі реєстру виконаних польотів за попередній місяць.
Відтак, суди дійшли висновку, що подача заявки на здійснення польоту є фактом приєднання авіакомпанії-нерезидента до договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування (договору приєднання), а виставлення позивачем рахунку за аеронавігаційні послуги в Україні у межах спірних правовідносин підлягає кваліфікації як момент підписання документа, що засвідчує надання послуг, у відповідності до частини першої статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в редакції, чинній на час дії спірних правовідносин.
Враховуючи приписи статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів (з урахуванням строків, запроваджених Національним банком України) з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, суди дійшли висновку, що позивачем не спростовано факт порушення встановлених строків зарахування виручки в іноземній валюті на його рахунки в уповноважених банках та не доведено наявність підстав для звільнення його як провайдера послуг аеронавігаційного обслуговування від відповідальності за порушення вимог національного законодавства щодо порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті. З огляду на викладене суди дійшли висновку, що підстави для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відсутні.
Крім цього, суд першої інстанції вказав, що акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки та відображає її результати, не спричиняє для особи жодних юридичних наслідків, а тому не порушує прав позивача і не є рішенням у розумінні КАС України. З огляду на викладене підстави для скасування акта перевірки також відсутні.
Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, Підприємство звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
При цьому, Підприємство послалося на помилковість висновків судів попередніх інстанцій, що подача заявки на здійснення польоту є фактом приєднання компанії-нерезидента до договору про надання послуг з аеронавігаційного обслуговування (договору приєднання), а виставлення позивачем рахунку за аеронавігаційні послуги в Україні може кваліфікуватися як підписання документа, що засвідчує надання послуг. На думку позивача, прийняття компаніями-нерезидентами загального порядку і правил оплати за аеронавігаційне обслуговування, що діють в Україні, шляхом подання заявки і фактичного виконання польотів, не може вважатися укладенням договорів з такими авіакомпаніями, оскільки, позивач не наділений повноваженнями укладати такі договори на індивідуальних умовах з кожною авіакомпанією. Також позивач вказав, що рахунок за аеронавігаційні послуги не можна вважати документом, який засвідчує виконання робіт чи надання послуг, оскільки не відповідає ознакам первинного документа, зокрема, не підписаний двома сторонами угоди. Крім цього, позивач послався на обґрунтування спірного податкового повідомлення - рішення виключно порушенням норм Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" без зазначення підзаконних нормативних актів, на які відповідач посилався в акті перевірки.
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.