Постанова
Іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
Справа №463/4619/18
Провадження № 51-764 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого - Могильного О. П.,
суддів: Марчука О. П., Слинька С. С.,
секретаря
судового засідання Слободян О. М.,
за участю:
прокурора Матолич М. Р.,
засудженого ОСОБА_1,
захисника Бєжанової А. В.
розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140040001889 за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Львова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ч.1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4268,30 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн - моральної шкоди.
Вирішено долю речових доказів.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 жовтня 2019 року вирок Личаківського районного суду м. Львова від 15 липня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що він 19 липня 2018 року близько 04.15 год., перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, умисно наніс один удар в живіт ОСОБА_2, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує про незаконність постановлених щодо ньогосудових рішень, які просить скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, неправильну оцінку доказів судом і упередженість при розгляді кримінального провадження. Зазначає, що суд, обґрунтовуючи доведеність вини послався на недопустимі докази, якими, на його думку, є: протоколи слідчих експериментів, як такі, що не були відкриті стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України; протокол пред`явлення речей до впізнання та протокол слідчого експерименту за участю потерпілого, через їх проведення у період перебування потерпілого на лікуванні; висновок судово-медичної експертизи №199/18 від 27 липня 2018 року через проведення дослідження неналежним експертом і відсутності посилання на методики проведення дослідження. Посилається на те, що свідки обмовили його у вчиненні кримінального правопорушення, а суд не врахував факту порушення кримінального провадження щодо осіб, які були учасниками конфлікту, що стався 19 липня 2018 року. Вказує, що перебував в стані необхідної оборони у зв`язку з чим його дії неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України. Наводить доводи щодо неправильного вирішення цивільного позову в частині стягнення 150000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також щодо суворості призначеного йому покарання. Зазначає про необґрунтованість ухвали суду апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Бєжанова А. В. підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.
Прокурор Матолич М. Р. висловила доводи, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом, а тому не перевіряються твердження засудженого про те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що є невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження.
Так само не є предметом перевірки суду касаційної інстанції доводи ОСОБА_1 про необ`єктивність розгляду кримінального провадження.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 відповідає обставинам, з`ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
Усі наведені у вироку докази у сукупності узгоджуються між собою та підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено.
Доводи ОСОБА_1 про те, що він перебував в стані необхідної оборони у зв`язку з чим його дії неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнані безпідставними.
Згідно із ч. 1ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Як стверджували свідки та потерпілий, першим розпочав конфлікт ОСОБА_1, перебуваючи на вулиці, після чого продовжив такий в приміщенні кухні, але потерпілий відреагував на це лише нецензурними словами та не загострював ситуацію. При цьому не було посягання на права та інтереси ОСОБА_1, загрози його здоров`ю та життю, яке б викликало необхідність для негайного відвернення чи припинення посягання шляхом заподіяння ОСОБА_2 шкоди. Відповідно ОСОБА_1 у стані необхідної оборони не перебував, а заподіяння ним ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження є реалізацією злочинного наміру ОСОБА_1, про що правильно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях.
При цьому з судових рішень вбачається, що судами не встановлено таких, що заслуговують на увагу, підстав для обмови ОСОБА_1 свідками, допитаних судом, показання яких належним чином оцінені у сукупності з іншими доказами, дослідженими судом.
Також судами першої та апеляційної інстанцій належним чином перевірялися і не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту про недопустимість як доказу висновку судово-медичної експертизи №199/18 від 27 липня 2018 року, а у касаційній скарзі не наведено інших тверджень, які б ставили під сумнів висновки судів із зазначеного питання.
Так, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутність у висновку експерта посилання на методичні рекомендації відповідно до яких проводилось дослідження не є підставою для визнання даного доказу недопустимим.
При цьому апеляційним судом перевірялись і визнані безпідставними доводи сторони захисту про те, що зазначену експертизу проводив експерт, який на той час не мав права проводити судово-медичні експертизи.
У колегії суддів немає підстав сумніватися в правильності висновків, зроблених експертом, який на час проведення дослідження був включений до Реєстру атестованих судових експертів і який попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, а у касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів цей висновок експерта, який містить відповіді на всі питання, поставлені перед експертом в ухвалі слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 липня 2018 року.
Окрім того, не знайшов свого підтвердження аргумент засудженого про недопустимість як доказів даних відеозапису слідчих експериментів, проведених на досудовому слідстві, як таких, що не були відкриті стороні захисту у порядку ст. 290 КПК України.