Постанова
Іменем України
15 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 326/952/16-к
провадження № 51-2505км20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
Головуючого Марчука О.П.,
суддів Могильного О.П., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Слободян О.М.,
прокурора Сингаївської А.О.,
в режимі відеоконференції
захисника Литвиненко Т.М.,
виправданих ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року й ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у АДРЕСА_2 ), в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч 3 ст. 185, ч. 2 ст. 189 КК України;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя
АДРЕСА_3 , раніше судимого - 26 квітня 1995 року вироком Запорізького окружного суду за ч. 5 ст. 19, ч. 6 ст. 19, ст. 93 п. "а", ч. 1 ст. 222, ст. 208, 42 КК України (в редакції 1960 року) до виключної міри покарання з конфіскацією майна; 07 липня 1995 року вказаний вирок переглянуто Верховним Судом України та замінено смертну кару на покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна; 09 червня 2009 року ОСОБА_2 звільнився по відбуттю строку покарання,
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця с. Ясна Поляна Оріхівського району Запорізької області, зареєстрованого та проживаючого у
АДРЕСА_4 ), в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, українця та жителя АДРЕСА_5 ), в силу
ст. 89 КК України такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 грудня 2019 року ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч 3 ст. 185 КК України, виправдано за недоведеністю вини у вчиненні ним даного кримінального правопорушення.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, виправдано за недоведеністю вчинення вказаного кримінального правопорушення.
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 185 КК України за наступних обставин.
03 квітня 2015 року приблизно о 02:45 невстановлена під час досудового слідства особа шляхом злому навісного та внутрішнього замків торгівельного кіоску ПП " ОСОБА_5 ", розташованого на території автовокзалу на
АДРЕСА_6 , проникла до його приміщення.
Перебуваючи у приміщені вказаного кіоску, невстановлена під час досудового слідства особа, скориставшись відсутністю власників майна, а також відсутністю інших осіб, які могли б завадити їй вчинити злочин, умисно, з корисливих мотивів, таємно скоїла крадіжку майна, яке належить потерпілій ОСОБА_5 на загальну суму 6 491,10 грн, чим спричинила останній матеріальну шкоду на вказану суму.
В подальшому невстановлена під час досудового слідства особа за попередньою домовленістю з ОСОБА_1, з метою приховування слідів злочину, а також своєї причетності до його вчинення, залишила викрадене майно у підвальному приміщенні домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_7, яке перебуває у користуванні ОСОБА_1, де він його зберігав у період часу з
03 квітня 2015 року до 08 вересня 2015 року. 08 вересня 2015 року вказане майно було виявлено та вилучено під час обшуку співробітниками Приморського РВ ГУМВС України в Запорізькій області.
Крім зазначеного, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачувалися у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами (вимаганні), вчиненому повторно та за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_3, ОСОБА_4 - у вимозі передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами (вимаганні), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, за наступних обставин.
28 квітня 2015 року ОСОБА_1 з метою реалізації свого злочинного наміру, маючи намір на заволодіння чужим майном, а саме - грошима у сумі 25 000 грн, що належать ОСОБА_6, домовився про зустріч у кафе "Оазис", розташованому на вул. Мелітопольське шосе в м. Приморську Запорізької області з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Заздалегідь розподіливши між собою ролі, а саме - ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 повинні були вчиняти погрози спричинення насилля над ОСОБА_6 з метою спонукання його до передачі їм зазначеної суми грошей за начебто неправомірно укладену угоду купівлі-продажу ОСОБА_6 автомобіля, а ОСОБА_1, використовуючи своє давнє знайомство з потерпілим, повинен був разом з ОСОБА_7 вчиняти психологічний вплив на ОСОБА_6 з метою спонукання вчинити дії щодо передачі грошей вказаним особам на їх вимогу.
Так, 29 квітня 2015 року у приміщенні кафе "Оазис" ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 стали вимагати у ОСОБА_6 передати їм гроші в сумі
25 000 грн за начебто неправомірну угоду щодо продажу автомобіля, який належав ОСОБА_8 . При цьому вони, використовуючи свою чисельну перевагу, висловлювали погрози фізичного насильства над ОСОБА_6 та членами його родини в разі невиконання їх вимог.
В свою чергу, ОСОБА_2 демонстрував ОСОБА_6 розкладний ніж, крутив його в своїх руках, чим надавав реальності погрозам щодо фізичного насильства над потерпілим та членам його родини.
Після того, як ОСОБА_6 відмовився передавати гроші вказаним особам, ОСОБА_3 зателефонував ОСОБА_1 та попросив його приїхати до вказаного кафе.
Прибувши до кафе " Оазис ", ОСОБА_1 зробив вигляд, що не знайомий з ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . При цьому він, користуючись своїм близьким знайомством з ОСОБА_6, запропонував йому добровільно виконати вимоги вказаних осіб та підтвердив реальність їх погроз щодо можливого фізичного насильства відносно ОСОБА_6 та членів його родини в разі не виконання вимог про передачу грошей.
Через погрози фізичного насильства ОСОБА_6 погодився на вимоги щодо передачі грошей.
Після цього він поїхав до свого батька ОСОБА_9 та разом з ним 29 квітня
2015 року приблизно о 17:00 приїхали до кафе "Оазис".
В подальшому ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 стали висловлювати погрози фізичного насильства відносно ОСОБА_9, якщо не будуть виконані їх вимоги щодо передачі грошей ОСОБА_6 . При цьому ОСОБА_2 в своїх руках тримав розкладний ніж, який періодично направляв у бік потерпілого та його батька, висловлюючи при цьому погрози фізичного насильства та надаючи їм реалістичності.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Суть доводів касаційної скарги прокурора зводиться до того, що він не погоджується із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо виправдання ОСОБА_1 за: ч. 5 ст. 27, ч 3 ст. 185, ч. 2 ст. 189 КК України та виправдання ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 189 КК України, оскільки, на його думку, в матеріалах кримінального провадження наявна достатня сукупність доказів вини зазначених осіб у вчиненні даних злочинів, що за умови дослідження доказів здобутих в результаті проведення НСРД, повністю підтверджують вину вказаних осіб у вчиненні інкримінованих їм злочинів.
Разом з цим, прокурор зазначає, що судами не надано належну оцінку показанням потерпілого ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_9 стосовно обставин вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, що призвело до трактування їх показань на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Також прокурор не погоджується із висновками судів нижчих ланок про визнання недопустимими доказами матеріалів НСРД. Зазначає, що після завершення досудового розслідування сторона обвинувачення не мала у своєму розпорядженні ухвал слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД.
З вказаних вище мотивів, вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ч. 3
ст. 374 КПК України, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд не надав всіх відповідей на доводи його апеляційної скарги та належним чином не вмотивував свого рішення.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не подавались.
В судовому засіданні прокурор, ОСОБА_2, ОСОБА_1 та його захисник
заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, виправданих ОСОБА_2, ОСОБА_1 та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора не підлягає задоволення з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.