Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
справа №130/2249/15-ц
провадження №61-17606св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач",
третя особа - акціонерне товариство "Українська залізниця",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року у складі судді Заярного А. М. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів Оніщука В. В., Копаничук С. Г., Голоти Л. О.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - ДП "Укрзалізничпостач", третя особа - акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця"), з позовом, вимоги якого уточнив під час розгляду справи та просив зобов`язати відповідача поновити його на посаді водія з 22 липня 2015 року; стягнути на його користь кошти за завдану моральну шкоду в сумі 25 000 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 липня 2015 року по день ухвалення рішення, а також кошти в сумі 9 516,53 грн, які були нараховані за виконання посадових обов`язків, але не виплачені станом на 22 липня 2015 року.
Позов мотивовано тим, що 10 липня 2006 року відповідно до наказу № 148-ос від 06 липня 2006 року позивача прийнято на роботу на посаду водія 2-го класу бази нафтопродуктів станції Матейкове ДП "Укрзалізничпостач", а наказом № 20-ос від 15 січня 2007 року переведено на посаду водія 1-го класу.
Наказом № 380-ос від 07 серпня 2014 року позивача звільнено на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДП "Укрзалізничпостач" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення недоотриманої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково та стягнуто з відповідача на його користь 4074,21 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. В решті позову відмовлено.
18 грудня 2014 року апеляційним судом Вінницької області ухвалено нове рішення, яким рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року скасовано. Поновлено позивача на посаді водія 1-го класу бази нафтопродуктів (паливно - технологічного відділу) станції Матейково ДП "Укрзалізничпостач" з 07 серпня 2014 року, стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2014 року по 18 грудня 2014 року та 4074,21 грн за час затримки при звільненні з роботи.
На підставі вказаного рішення апеляційного суду позивача поновлено на посаді водія автотранспортних засобів відділу зберігання нафтопродуктів (Матейкове) управління обліку нафтопродуктів та складського господарства ДП "Укрзалізничпостач".
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення апеляційного суду від 18 грудня 2014 року скасовано із залишенням в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року.
22 липня 2015 року на підставі наказу № 62-ос позивача звільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням штату згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконним та таким, що проведено без визначеної законом процедури щодо скорочення штату, оскільки після поновлення його на посаді жодного скорочення на підприємстві не відбувалось, а сама по собі ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 червня 2015 року не є підставою для звільнення за скороченням штату.
Вказані обставини є підставою для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, у зв`язку з порушенням відповідачем прав позивача, останньому завдано моральної шкоди, яка полягає у втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а саме: він є інвалідом, якому до пенсії залишилось декілька років, отже відповідач фактично позбавив його можливості заробляти кошти собі на життя. Розмір моральної шкоди позивач оцінив в суму 25 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово
Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року в задоволені позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 17 листопада 2016 року заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 жовтня 2016 року в частині відмови у стягненні 9 516,53 грн скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення зазначених вимог. Вирішено питання судового збору. В інші частині рішення залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, касаційну скаргу ПАТ "Укрзалізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" задоволено частково. Рішення судів попередніх інстанції скасовано з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
За результатами нового розгляду, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що поновлення ОСОБА_1 на роботі не становило обставин його прийняття на роботу, а лише зумовлювалось виконанням вимог закону (частини шостої статті 235 КЗпП України) щодо обов`язковості негайного виконання рішення про поновлення на роботі звільненого працівника, а саме рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року. Однак, внаслідок скасування зазначеного рішення та залишення в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року, у відповідності до вимог чинного законодавства рішення апеляційного суду від 18 грудня 2014 року втратило законну силу, а рішення Жмеринського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року набуло законної сили.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на роботі на посаді водія та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул з 22 липня 2015 року по день винесення рішення у цій справі, є безпідставними.
Правомірність звільнення ОСОБА_1 ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Позивачу на момент звільнення, станом на 22 липня 2015 року нараховано виплати: за 18 днів невикористаної відпустки - 1 494,63 грн; річна премія 50 % - 1 488,00 грн; згідно з рішенням середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - 4 074,21 грн; індексація - 908,63 грн, що разом становить 9 516,53 грн.
Разом з тим вказані вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 філією "Центр забезпечення виробництва" ПАТ "Українська залізниця" виплачено кошти в розмірі 9516,53 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29 грудня 2016 року.
Оскільки під час розгляду справ не встановлено порушення прав позивача роботодавцем, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені оскаржувані рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було позбавлено у допуску до правосуддя, тобто порушено норми статті 4 ЦПК України. Однією з вимог, яку позивач просив розглянути, було стягання коштів за затримку розрахунку. Проте суд відмовився її розглядати.
Суд першої інстанції не прийняв до розгляду заяву позивача про зміну позовних вимог від 29 серпня 2018 року та помилково не врахував його останніх змін до позовних вимог, не повідомив про неприйняття вказаних змін, допустив порушення норм процесуального права, прийнявши докази від третьої особи, а також трактував факт несвоєчасної виплати коштів на користь роботодавця.
Порушено принцип рівності прав учасників і не надано стороні позивача можливості дізнатись, що заява про збільшення вимог не буде розглядатись.
Судами не враховано, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі відповідно до рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року, тому, навіть за умов скасування даного рішення, роботодавець не мав права самовільно звільняти ОСОБА_1, а мав ініціювати процедуру скорочення, як передбачено законом.
У даному випадку, працівника фактично звільнили за процедурою скорочення з посади, яка фактично не скорочена, оскільки рішення Жмеринського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року, лише стосувалось відмови в поновленні на роботі і не давало права звільняти працівника, який був поновлений на роботі в часі пізніше ніж, було винесено рішення Жмеринського міськрайонного суду від 10 жовтня 2014 року.
Стаття 239 КЗпП України обмежує поворот виконання рішення суду лише щодо виплачених коштів, а отже роботодавець мав звернутись із заявою щодо повороту виконання рішення для того, щоб звільнити ОСОБА_1, а не самовільно його звільнити за скороченням з посади, яка не підлягала на той момент скороченню.
Судами порушено частину першу статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, судами не встановлено факту, що середній заробіток не був виплачений по день фактичного розрахунку.Суди не дослідили той факт, що кошти у розмірі 9516,53 грн мали бути виплачені в день звільнення, тобто в липні 2015 року, а тому за затримку розрахунку мала бути виплачена середня заробітна плата.
Апеляційний суд проігнорував доводи апеляційної скарги позивача, якими він обґрунтовував неправильність і незаконність рішення суду першої інстанції.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу, ДП "Укрзалізничпостач" та АТ "Укрзалізниця", просять залишити ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Фактичні обставини, встановлені судами
З 10 липня 2006 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу на посаду водія бази нафтопродуктів станції Матейкове ДП "Укрзалізничпостач", з якої звільнений 07 серпня 2014 року на підставі наказу № 380-ос у зв`язку із скороченням штату згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 до ДП ""Укрзалізничпостач" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення недоотриманої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.
Стягнуто з ДП "Укрзалізничпостач" на користь ОСОБА_1 4 074,21 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про поновлення його на роботі з 08 серпня 2014 року, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, про стягнення моральної шкоди в розмірі 25 000,00 грн, завданої неправомірним звільненням, про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати за період з 01 лютого 2007 року до 07 серпня 2014 року та за 08 серпня 2014 року.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді водія бази нафтопродуктів станції Матейкове ДП "Укрзалізничпостач" з 07 серпня 2014 року, зобов`язано ДП "Укрзалізничпостач" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2014 року до 18 грудня 2014 року, стягнуто з ДП "Укрзалізничпостач" на користь ОСОБА_1 4 074,21 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, ненарахованої та невиплаченої заробітної плати відмовлено.
На виконання вказаного рішення апеляційного суду, наказом ДП "Укрзалізничпостач" від 15 січня 2015 року № 7-ос скасовано наказ ДП "Укрзалізничпостач" від 07 серпня 2014 року № 380-ос "Про припинення трудового договору (контракту)" та поновлено ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів відділу зберігання нафтопродуктів Управління обліку нафтопродуктів та складського господарства з 19 січня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2015 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року скасовано, залишено в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року.