|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 504/3802/15-к
провадження № 51-8786км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Білик Н. В., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Браїла І. Г.,
захисників Німченка В. В., Потопальського С. М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015160330001250, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Чернігова, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ст. 348 КК України,
за касаційними скаргами захисника Потопальського С. М. та засудженого ОСОБА_1 на вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 30 серпня 2018 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 01 грудня 2016 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за ст. 348 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Вирішено долю речових доказів, а також питання про стягнення судових витрат.
Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, вчиненому за таких обставин.
15 серпня 2015 року в період часу з 10:00 до 13:00 старший дільничний інспектор міліції Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області майор міліції ОСОБА_3, перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ та згідно із Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" будучи працівником правоохоронного органу, під час виконання своїх службових обов`язків здійснював чергування з прийому громадян в опорному пункті Красносільського відділення міліції Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області, що визначено вимогами п. 10.10 Положенням про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України від 11 листопада 2010 року № 550.
Того ж дня ОСОБА_3, близько 15:20 продовжуючи виконувати свої службові обов`язки та за дорученням керівництва правоохоронного органу щодо розгляду звернення (повідомлення) ОСОБА_4 від 11 серпня 2015 року, яке надійшло до чергової частини Комінтернівського РВ ГУМВС України в Одеській області (зареєстроване у ЖЄО Комінтернівського РВ за № 6494), про те, що її чоловік, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає у кв. АДРЕСА_2, погрожує їй фізичною розправою, на виконання вимог прав та обов`язків визначених Законами України "Про міліцію", "Про звернення громадян" та Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, прибув за місцем мешкання ОСОБА_1 за вищевказаною адресою.
У вказаний час ОСОБА_1, знаючи особисто ОСОБА_3, усвідомлюючи, що він є працівником правоохоронного органу та виконує свої службові обов`язки, відкрив вхідні двері квартири і погодившись надати пояснення з приводу повідомлення його дружини в міліцію, запропонував ОСОБА_3 пройти у приміщення кухні, для складання письмового пояснення з його слів.
Надалі приблизно о 15:40 у приміщені кухні вказаної квартири у ОСОБА_1, який перебував у стані алкогольного сп`яніння та усвідомлював, що перед ним працівник правоохоронного органу, який виконує свої службові обов`язки та складає письмове пояснення, на ґрунті неприязного відношення та зневажливого ставлення до працівників правоохоронних органів раптово виник умисел, спрямований на позбавлення життя цього працівника у зв`язку з чим ОСОБА_1 схопивши ніж вдарив ОСОБА_3 в шию, спричинивши йому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення шиї, від якого останній помер цього ж дня о 16:20 під час надання йому медичної допомоги лікарем швидкої допомоги.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 30 серпня 2018 року залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Гержової Г. Г. із зміненими вимогами, а вирок місцевого суду від 01 грудня 2016 року щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
У касаційній скарзі захисник Потопальський С. М., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує на те, що вину його підзахисного не доведено у порядку, передбаченому КПК України. Посилається на відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення, що є порушенням права на захист його підзахисного, а також вказує про затвердження цього обвинувального акта неуповноваженою особою. Захисник зазначає, що усупереч вимогам процесуального закону місцевий суд не постановив окрему ухвалу про визнання обсягу доказів, які підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження. Вказує на те, що суд не витребував і не дослідив у ході судового розгляду доказів сторони захисту. Також захисник зазначає про порушення вимог ст. 290 КПК України, через невідкриття стороні захисту повністю матеріалів кримінального провадження. Наголошує, що в матеріалах кримінального провадження відсутній текст зміненого обвинувального акта від 27 липня 2016 року, і частина технічних записів судових засідань суду першої інстанції. Змінений обвинувальний акт не був оголошений засудженому в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції, на думку захисника, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення, й постановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України.
У касаційній скарзі з доповненнями та запереченнями засуджений ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує, що обвинувальний акт у цьому провадженні не відповідає вимогам передбаченим ст. 291 КПК України, зокрема в ньому відсутнє формулювання обвинувачення за ст. 348 КК України. Також, на думку засудженого, вирок місцевого суду не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки не доведено наявності у нього умислу на вчинення вбивства працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків - ОСОБА_3 . Засуджений вказує, що потерпілий перший застосував протиправні дії щодо нього, а тому він, обороняючись від цих дій, випадково завдав йому удару ножем у шию. На його переконання, під час вказаних дій потерпілий не міг виконувати свої службові обов`язки. Стверджує, що вказані обставини підтверджуються дослідженими доказами в суді першої інстанції. Вважає, що провадження розглянуто незаконним складом суду, оскільки повноваження у присяжних на час розгляду цього провадження закінчились. Також місцевий суд усупереч вимогам ст. 384 КПК України не роз`яснив йому права на розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних. Наголошує, що в матеріалах провадження відсутня частина технічних записів судових засідань суду першої інстанції, а також текст зміненого обвинувального акта від 27 липня 2016 року не був наданий йому для ознайомлення. Суд апеляційної інстанції, на думку засудженого, не звернув належної уваги на допущені місцевим судом порушення й постановив рішення, яке не відповідає положенням, передбаченим ст. 419 КПК України. Звертає увагу на те, що апеляційний суд необґрунтовано вказав у своєму рішенні щодо відсутності клопотань про повторне дослідження доказів відповідно до вимоги ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни, оскільки він звертався з відповідним клопотанням. Вказує, що під час апеляційного розгляду було здійснено заміну державного обвинувачення і таким чином, на думку засудженого, були всі підстави для здійснення апеляційного провадження з початку. Зазначає, що в порушенні вимог ч. 3, ч. 5 ст. 405 КПК України під час апеляційного розгляду його позбавили права на виступ у судових дебатах та не надали йому остатнього слова.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Захисники Потопальський С. М., Німченко В. В. та засуджений ОСОБА_1 висловивши свої доводи на підтримання касаційних скарг, кожен окремо, просили скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Прокурор посилаючись на безпідставність доводів захисників та засудженого, просив касаційні скарги залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Тобто касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на які є посилання в касаційних скаргах сторони захисту та засудженого, оскільки такі обставини, що були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій, перегляду відповідно до вимог ст. 438 КПК України у касаційному порядку не підлягають.
При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, перевіряючи обґрунтованість доводів апеляційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Гержової Г. Г., з урахуванням змінених апеляційних вимог засудженого та захисника Потопальського С. М., на підставах невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильної юридичної оцінки дій засудженого, у своєму рішенні навів докладні мотиви і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути провадження та дати правильну оцінку вчиненому.
За фактичних обставин кримінального провадження, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні умисних дій, які виразилися у вбивстві працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, тобто у вчиненні злочину за ст. 348 КК України, колегія суддів касаційного суду вважає правильним і таким, що підтверджується сукупністю зібраних доказів, перевірених у судовому засіданні в установленому кримінальним процесуальним законом порядку та належно оцінених у судовому рішенні судом у їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Доводи сторони захисту і засудженого ОСОБА_1 про відсутність у останнього умислу на вбивство працівника правоохоронного органу у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_1 за ст. 348 КК України належним чином перевірялися місцевим та апеляційним судами та обґрунтовано визнані такими, що суперечать дослідженим у судовому засіданні доказам і спростовуються перевіреними у кримінальному провадженні доказами.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового провадження у місцевому суді засуджений ОСОБА_1, не заперечуючи факту завдання ножового удару потерпілому ОСОБА_3 у шию, пояснив, що напередодні цих подій, а саме 20 червня 2015 року, у квартирі, де він мешкає, його дружина та двоє незнайомих чоловіків на нього напали і пограбували. Після пограбування вказані особи почали погрожувати йому по телефону. З цього приводу він звертався до міліції, однак погрози не призупинялися. Надалі він неодноразово телефонував до міліції щодо цих погроз. Скаржився також на незаконні дії дружини та на дії співробітників правоохоронних органів, які неналежним чином розглядали його заяви. 15 серпня 2015 року на вулиці він зустрів ОСОБА_3, якого знає приблизно з 2012 чи 2013 року, із яким піднялися до його квартири. Там ОСОБА_3 почав казати, що йому необхідно перестати скаржитися та повідомляти до правоохоронних органів про погрози, а також сказав, що на нього надійшла заява від його дружини ОСОБА_4 щодо застосування останнім до неї фізичного насилля і що з приводу цієї заяви на нього буде складено протокол. Тоді він сказав ОСОБА_3, що в нього теж є заява на дії дружини ОСОБА_3, яка неодноразово йому погрожувала з невідомих йому причин. Після цього ОСОБА_3 вдарив його в груди і замахнувся ще раз для завдання удару, однак він схватив якийсь предмет (як потім помітив, це був ніж) та махнув ним перед собою. ОСОБА_3 кинув ручку і вибіг на вулицю. Потім приїхали співробітники міліції та затримали його. При цьому ОСОБА_1 повідомив, що був напідпитку, однак розумів, про що говорив ОСОБА_3 . Від надання пояснень ОСОБА_3 він не відмовлявся. Останній сидів на стільці впівоберта до нього правим боком, а він стояв поруч.
Статтею 348 КК України передбачена кримінальна відповідальність за вбивство або замах на вбивство працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх діяльністю щодо охорони громадського порядку.
Виходячи з положень зазначеної статті основним безпосереднім об`єктом злочину є нормальна службова діяльність працівників правоохоронних органів, авторитет цих органів.
При цьому об`єктивна сторона цього злочину полягає у вчиненні діяння, спрямованого на позбавлення життя зазначених у диспозиції ст. 348КК України осіб.
Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується наявністю умислу у винної особи.
За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією чи бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
При цьому специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні, а саме: таке протиправне діяння має місце лише при необережній формі вини, яка може бути у виді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.
Однак убивство чи заподіяння тілесних ушкоджень унаслідок злочинної самовпевненості необхідно відмежовувати від учинення цих діянь із непрямим умислом (коли винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на якість, конкретні обставини, які могли б його відвернути), а вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості - від невинного заподіяння шкоди (коли особа не передбачала настання відповідних наслідків, не повинна була і (або) не могла його передбачати).
Розмежування таких злочинів, як умисне вбивство та вбивство з необережності, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною. Зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах обумовлюється усвідомленням винною особою вчиненого злочинного діяння, його способу і характеру, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них. Питання про умисел необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень.
Як установив суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 на ґрунті неприязного відношення, зневажливого ставлення до працівників правоохоронних органів, усвідомлюючи, що перед ним працівник правоохоронного органу який виконує свої службові обов`язки, перебуває у його квартирі та складає письмове пояснення з приводу заяви дружини ОСОБА_4 про застосування ОСОБА_1 щодо неї фізичного насилля, умисно схопив ніж та з метою позбавлення життя цього працівника - ОСОБА_3, вдарив ножем його в шию, внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення шиї, від яких помер під час надання йому медичної допомоги лікарем швидкої допомоги.
Такий висновок достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом дослідження суду першої інстанції, зокрема на показаннях потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, даних протоколів слідчих дій, висновках судово-медичних експертиз і на інших доказах, які у своїй сукупності отримали належну оцінку суду. При цьому свідок ОСОБА_4 - дружина обвинуваченого, яка відповідно до матеріалів провадження неодноразово зверталася із заявами та повідомленнями про неправомірні дії свого чоловіка, який чинив скандали, безпідставно ревнував її, виганяв з дому, про що так само підтвердили свідки, відмовилася надавати показання щодо свого чоловіка на підставі ст. 63 Конституції України.
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 783-2624/15 у ОСОБА_3 виявлено колото-різане ушкодження передньої поверхні шиї справа в середній третині, розташоване на висоті 154 см від підошовних поверхонь стоп. Це ушкодження могло бути утворене плоским колюче-ріжучим знаряддям типу ножа, клинок якого має обушок та лезо, з максимальною шириною клинка на рівні занурення не більше 2,3 см. Вказане колото-різане поранення з урахуванням морфологічних властивостей (рана з просякненими темно-червоною кров`ю краями), а також даних судово-гістологічного дослідження (ушкодження без вираженої перифокальної клітинної реакції, нерівномірне кровонаповнення органів, порушення гемодинаміки мікроциркулярного русла), заподіяне за життя за відносно короткий проміжок часу, який обчислюється хвилинами (до десятків хвилин), до моменту настання смерті. Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_3 є геморагічний шок. При цьому його смерть перебуває в прямому причинному зв`язку з виявленим у нього колото-різаним пораненням шиї з пошкодженням лівої внутрішньої яремної вени.
З огляду на вказані обставини і характер дій ОСОБА_1, що відзначаються своєю активністю, знаряддя вчинення протиправного діяння, локалізацію та характер тілесного ушкодження, завданого винним, від якого помер ОСОБА_3, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у діях ОСОБА_1 щодо працівника правоохоронного органу, який виконував свої службові обов`язки, ОСОБА_3 був наявний умисел на вчинення його вбивства, оскільки за наведених обставин ОСОБА_1 не міг не усвідомлювати, що перед ним є працівник правоохоронного органу, який виконує службові обов`язки, та якому він може заподіяти смерть, шляхом завдання ножового удару в шию. При цьому вид такого умислу (прямий чи непрямий) за встановлених обставин вчинення протиправного діяння на кваліфікацію дій засудженого за ст. 348 КК України не впливає.
Крім того, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 783-2624/15 між отриманим колото-різаним ушкодженням передньої поверхні шиї та настанням смерті потерпілого існує опосередкований причинно-наслідковий зв`язок.
Таким чином, доводи касаційних скарг засудженого і сторони захисту про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці дій ОСОБА_1 за ст. 348 КК України та можливість кваліфікації його дій за ознаками вбивства через необережність, тобто злочину, передбаченого ст. 119 КК України, є безпідставними.
Необґрунтованими є й доводи засудженого про необхідність кваліфікації його протиправних дій за ст. 124 КК України.
Цією статтею передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. У разі з`ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
Згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
Дії особи кваліфікуються за ст. 124 КК України тоді, коли заподіяння тяжкого тілесного ушкодження вчиняється лише з метою захисту прав та інтересів від суспільно небезпечних посягань або затримання злочинця і доставлення його відповідним органам влади.
Згідно встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження ознак стану необхідної оборони в умисних діях ОСОБА_1 не вбачається. Саме ОСОБА_1 безпідставно першим застосував насильство до працівника правоохоронного органу ОСОБА_3 шляхом заподіяння ножового удару в шию. При цьому жодних дій, зокрема небезпечного посягання щодо ОСОБА_1, які б могли викликати в останнього стан необхідної оборони, ОСОБА_3 не вчиняв.
Як вбачається з матеріалів провадження, на тілі ОСОБА_3 виявлено лише одне колото-різане поранення, а саме на шиї. Поранень на руці, які б обов`язково мали місце якби ОСОБА_3 замахувався рукою, не виявлено. А твердження ОСОБА_1 про те, що він нібито захищаючись, вдарив ножем лише для того, щоб відбити руку ОСОБА_3, спростовано висновком судово-медичної експертизи № 783-2624/15.
Крім того, згідно з висновкам судово-медичної експерти № 220 у ОСОБА_1 дійсно виявлено легкі тілесні ушкодження, які розміщені на ліктьовому та променево-зап`ястному суглобах, на вушній раковині та скронево-лобовій ділянці.
За матеріалами провадження ОСОБА_1 підтвердив, що вказані тілесні ушкодження були спричинені не ОСОБА_3, а пізніше під час його затримання співробітниками міліції, коли йому одягали кайданки та поміщали до автомобіля.
Разом із цим тілесних ушкоджень, у ділянці грудної клітки, які, як наголошує засуджений, спричинив йому ОСОБА_3, вищевказаною судово-медичною експертизою виявлені не були.
Крім того, засуджений у суді першої інстанції особисто підтвердив той факт, що потерпілий у момент заподіяння йому ножового удару сидів на стільці перед столом, впівоберта до засудженого та намагався писати.
Ураховуючи викладені фактичні обставини провадження, місцевий суд не встановив того, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, оскільки не було зафіксовано наявності суспільно небезпечного посягання або реальної загрози такого посягання з боку працівника правоохоронного органу ОСОБА_3 .
Колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що він перевищив межі необхідної оборони, а тому його дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК України, є необґрунтованими, оскільки ці доводи повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження та сукупністю здобутих доказів.
Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наявних у провадженні доказів, показань потерпілої чи свідків, які є послідовними та узгодженими між собою, перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
Також відсутні у матеріалах провадження будь-які дані, які б підтвердили посилання засудженого щодо фальсифікації доказів у цьому кримінальному провадженні .
Уся сукупність зібраних у провадженні доказів була ретельно проаналізована судом, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину.
Перевіряючи доводи, викладені у касаційних скаргах захисника та засудженого про те, що в обвинувальному акті відсутнє формулювання обвинувачення, колегія суддів касаційного суду дійшла такого висновку.
Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором, або може бути складений прокурором. Вимоги до обвинувального акта встановленні ст. 291 КПК України. Стаття 314 цього Кодексу передбачає, що під час підготовчого засідання суд може повернути обвинувальний акт прокурору, лише якщо він не відповідає вимогам КПК України. Тобто кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність чи повноту обсягу обвинувачення. Після закінчення судового розгляду, суд ухвалює вирок (ст. 371 КПК України).
Водночас зміст вироку суду повинен відповідати положеннями ст. 374 КПК України. Пунктом 2 ч. 3 вказаної статті передбачено, що у разі визнання особи винуватою, у мотивувальній частині вироку, серед іншого, зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Суд звертає увагу, що фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані у своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.