ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року
справа № 591/9618/13-к
провадження № 51-953км19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П., Голубицький С.С.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Руденко О.П.,
потерпіла ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),
представник потерпілої Лисенко Г.К. (у режимі відеоконференції),
засуджений ОСОБА_2 (у режимі відеоконференції),
захисник Литовченко М.В. (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Зарічного районного суду м. Сум від 15 липня 2016 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013200440005550, стосовно
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в с. Боровизно Чащенського району Вітебської області Республіки Білорусь, жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2 виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування судових рішень та закриття провадження на підставах відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України, у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх доводів засуджений вказує на порушення судами статей 94, 95, 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПКУкраїни) щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, а також щодо необхідності оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності й взаємозв`язку та безпосередності їх сприйняття. Стверджує, що він діяв у межах необхідної оборони і не перевищував її меж, адже мав невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому для негайного відвернення суспільно небезпечного посягання з боку останнього, при цьому, оцінюючи поведінку ОСОБА_4 та ОСОБА_5, він сприймав загрозу заподіяння йому шкоди як реальну. Посилається на практику Верховного Суду щодо відсутності перевищення меж необхідної оборони при нападі групою осіб. Зазначає, що перебував в емоційному стані, викликаному стресовою ситуацією, захищав себе, своє майно та не усвідомлював суспільно небезпечного характеру свого діяння, що є неодмінною складовою непрямого умислу.
Зміст судових рішень, рух провадження і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зарічного районного суду м. Сум від 15 липня 2016 року ОСОБА_2 засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 362,25 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 35 000 грн - моральної шкоди.
За ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 19 грудня 2018 року (яка не оскаржується) апеляційну скаргу захисника Литовченко М.В. задоволено, апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_1 та прокурора залишено без задоволення. Вирок Зарічного районного суду м. Сум від 15 липня 2016 року скасовано, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК України.
За постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу прокурора задоволено, вищевказану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_2 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
За ухвалою Полтавського апеляційного суду від 16 січня 2020 року (яка оскаржується) апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційні скарги захисника Литовченко М.В. та потерпілої ОСОБА_1 залишено без задоволення. Вирок щодо ОСОБА_2 змінено та звільнено його від покарання за ст. 118 КК України на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони за таких обставин.
ОСОБА_2 08 серпня 2013 року близько 17:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на зупинці громадського транспорту "Паризька комуна", розташованій на вул. Харківській в м. Сумах, внаслідок вчинення стосовно нього ОСОБА_4 відкритого викрадення майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для його життя чи здоров`я, перебуваючи у стані необхідної оборони, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, тобто діючи з непрямим умислом, завдав потерпілому ОСОБА_4 одного удару розкладним ножем у грудну клітку, від якого останній помер на місці.
Вчиняючи такі дії із застосуванням ножа, що не відповідало характеру та небезпеці посягання, ОСОБА_2 перевищив межі необхідної оборони, оскільки заподіяння ОСОБА_4 тяжкої шкоди у вигляді настання смерті явно не відповідало обстановці захисту від протиправних дій потерпілого, які полягали в заволодінні майном ОСОБА_2, поєднаному із заподіянням легких тілесних ушкоджень.
Позиції учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор, потерпіла та її представникпросили залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням меж перегляду Судом судових рішень та підстав для їх скасування або зміни, визначених у ч. 1 ст. 438 КПК України, касаційний перегляд здійснено в частині перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, щодо посилань на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За змістом касаційної скарги вбачається, що скаржник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та просить дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень Суду законом не віднесено. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Водночас конкретних доводів щодо невідповідності доказів, урахованих судом, вимогам ст. 94 КПК України засуджений у касаційній скарзі не наводить.
Доводи засудженого про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність є необґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до статей 3, 27 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
За вимогами частин 1 - 3 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Згідно з ч. 5 ст. 36 КК України незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб.
Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №1 "Про судову практику у справах про необхідну оборону", при розгляді справ даної категорії судам необхідно беззастережно додержуватись вимог ч. 3 ст. 27 Конституції України і ст. 36 КК України, враховуючи те, що відповідно до закону кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії судам необхідно з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.