Постанова
Іменем України
10 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 569/19032/17
провадження № 51-1821 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Остапука В.І.
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
захисника Шевчука В.С. (у режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_1,
перекладача Азарова А.Г.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Шевчука В.С. на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2018 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12017180010004892 за обвинуваченням
ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Зугдіді, Грузія, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 11 травня 2018 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з 11 травня 2018 року.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року апеляційні скарги обвинуваченого та захисника залишені без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 20 липня 2017 року приблизно об 11:20 год. у м. Рівне умисно, скориставшись відсутністю спостереження за ним з боку сторонніх осіб, повторно, шляхом розбиття скла дверцят автомобіля, викрав із заднього сидіння сумку потерпілого ОСОБА_4 з майном на загальну суму 14 382,23 грн. Будучи поміченим потерпілим та свідком, розуміючи, що його дії, розпочаті як крадіжка, виявлені іншими особами, продовжив їх з метою заволодіння майном та зник з місця вчинення злочину з викраденим.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_5 на ч. 2 ст. 185 КК України та звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Зазначає, що висновки суду про те, що засуджений знав, що його дії були виявлені іншими особами, не ґрунтуються на матеріалах справи; засуджений вважав, що вчиняє саме крадіжку, а тому кваліфікація його дій є невірною. Крім того, суд призначив йому надто суворе покарання та на підставі ч. 5 ст. 72 КК України не врахував у строк відбування покарання термін перебування обвинуваченого під вартою.
Засуджений у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Наводить доводи щодо неправильної кваліфікації дій та суворості покарання, аналогічні доводам захисника. Крім того зазначає, що суд безпідставно кваліфікував його дії за ознакою повторності. Суд апеляційної інстанції не надав належних відповідей на усі доводи апеляційної скарги, а тому ухвала суду є необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у суді касаційної інстанції підтримали скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарг та просив залишити судові рішення без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Зі змісту касаційних скарг вбачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, просять дати доказам по справі іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка фактичних обставин із наданням оцінки доказам у справі до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи засудженого та захисника щодо невірної кваліфікації дій не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Чинний КК України визначає крадіжку як таємне викрадення чужого майна. Натомість грабіж відповідно до ст. 186 зазначеного Кодексу - це відкрите викрадення чужого майна. Тобто ці склади злочинів відрізняються за способом їх вчинення.
Крадіжка - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Таємність як спосіб вчинення крадіжки характеризується за допомогою двох критеріїв - об`єктивного та суб`єктивного. Перший стосується зовнішньої обстановки вчиненого - викрадення вважається таємним, коли заволодіння майном відбувається за відсутності будь-яких осіб (власників, очевидців, осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно), у присутності інших осіб, але непомітно для них, або вони у зв`язку з фізичними чи психічними особливостями були нездатні дати належну правову оцінку заволодінню майном, при розрахунку на потурання від інших осіб, чи коли інші особи переконані у правомірності дій винного.
Суб`єктивний критерій таємності як способу крадіжки означає прагнення винного діяти непоміченим з боку інших осіб, таким чином, щоб не зустріти будь-якого опору.
Натомість, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення. При грабежі винний діє відкрито, ігноруючи можливий опір з боку потерпілого та інших сторонніх осіб. При цьому не має значення, чи вживали вказані особи заходів до того, щоб покласти край викраденню. Останнє при грабежі вчинюється заздалегідь очевидно, помітно для інших осіб, і така відкритість підвищує (порівняно з крадіжкою) суспільну небезпеку викрадення.
Відтак, розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий або інші особи характер вчинюваних винною особою дій. Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини суспільно небезпечного діяння, а саме способу вилучення ОСОБА_6 майна, відношення засудженого до вчиненого - спрямованості умислу та інші докази, досліджені під час судового розгляду і оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору належності, достовірності, допустимості та достатності, Суд вважає, що висновки суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, є правильними.
Зокрема, суд першої інстанції послався на показання потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7, які послідовно стверджували, що почули звук розбитого скла та сигналізацію автомобіля, після чого вибігли на вулицю, побачили особу грузинської національності із сумкою, яка до того була в автомобілі. На їхні вигуки ця особа призупинилася, повернулася в їхній бік, однак продовжила тікати й зникла з місця події. Свої показання потерпілий та свідок підтвердили під час слідчого експерименту, де показали розташування автомобіля та відстань між ними і обвинуваченим після того, як вони вибігли на звук сигналізації. Наведені докази свідчать про те, що дії ОСОБА_5 були помічені потерпілим та свідком, які намагалися його зупинити. З цих доказів вбачається, що винний чув крики потерпілого та розумів (не міг не розуміти), що його злочинні дії помітили інші особи. Обставин, які би ставили під сумнів достовірність цих показань, за результатами судового розгляду не встановлено. Крім того, сам ОСОБА_8 не заперечував факт викрадення майна потерпілого з автомобіля, проте наполягав, що викрадення було таємним.