Постанова
Іменем України
09 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 183/1433/17
провадження № 61-24218св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів.
Позовна заява мотивована тим, що вона і ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2011 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
У подальшому судом першої інстанції був виданий виконавчий лист, який вона пред`явила до виконання до відділу державної виконавчої служби Покровського районного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - ВДВС Покровського РУЮ у Дніпропетровській області).
Постановою державного виконавця ВДВС Покровського РУЮ у Дніпропетровській області від 23 листопада 2012 року було відкрито виконавче провадження № 35362666 з виконання вказаного виконавчого листа, а 06 листопада 2014 року виконавче провадження було завершене, виконавчий лист направлено до відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції м. Києва. 25 вересня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, виконавчий лист направлено до відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Голосіївського РВ ГТУЮ у м. Києві) за місцем знаходження роботи боржника.
Зазначала, що з 2012 року відповідач не сплачує на її користь аліменти, заборгованість виникла з вини відповідача та на момент звернення до суду з цим позовом становила 15 113,10 грн. Крім того, просила стягнути пеню у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у розмірі 128 511,56 грн.
Під час розгляду справи позивачка надала суду докази того, що нею на підставі ухвали Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2017 року отримано дублікат виконавчого документа, який пред`явлено до виконання до Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - Новомосковського МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області). Останнім було здійснено розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на 10 жовтня 2017 року ОСОБА_2 у повному обсязі погасив наявну заборгованість зі сплати нарахованих аліментів у розмірі 19 900 грн.
З огляду на викладене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 19 512,38 грн як пеню за несплачені аліменти на утримання неповнолітнього сина.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач був повідомлений державним виконавцем про обов`язок щодо сплати аліментів у певному розмірі, тому вина відповідача в утворенні заборгованості відсутня, що виключає можливість стягнення пені від суми несплачених аліментів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5 925,98 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність вини ОСОБА_4 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів. Обов`язок щомісячно сплачувати аліменти покладено на ОСОБА_5 рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2011 року, про яке йому було достовірно відомо, однак яке добровільно ним не виконувалось. Судом апеляційної інстанції не встановлено обставини, які б могли звільнити відповідача від відповідальності за прострочення виконання аліментних зобов`язань.
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд виходив з того, що з урахуванням правої природи пені і того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, відповідно до статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів, сума заборгованості за аліментами при цьому за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.
Тобто неустойка (пеня) за один місяць рахується так: заборгованість за аліментами за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен із прострочених платежів (за кожен місяць).
Апеляційний суд врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-81цс13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-94цс15.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції, змінити постанову апеляційного суду та стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 19 512,38 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував необхідність обчислення неустойки (пені) за несплачені аліменти з урахуванням положень частини першої статті 196 СК України (у редакції Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-19 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів", що набрав чинності 08 липня 2017 року), за змістом яких у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
За таких умов розмір пені за період прострочення відповідачем сплати аліментів становить 93 545,65 грн, однак з урахуванням обмежень до стягнення підлягає сума у розмірі 19 512,38 грн.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) від суми несплачених аліментів призначено до судового розгляду.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подавав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 на утримання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 02 листопада 2011 року до досягнення дитиною повноліття (а. с. 14).
23 листопада 2012 року за заявою ОСОБА_6 ВДВС Покровського РУЮ у Дніпропетровській області було відкрито виконавче провадження № 35362666 з виконання виконавчого листа від 07 березня 2012 року
№ 2-782, постанову було відправлено поштою боржнику до виконання, а 06 листопада 2014 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначено про наявність заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 12 887,41 грн (а. с. 19).
За клопотанням ОСОБА_1 про витребування доказів, ВДВС Голосіївського РВ ГТУЮ у м. Києві повідомив суд першої інстанції про відсутність на виконанні виконавчого листа № 2-782 (а. с. 81).
На підставі ухвали Покровського районного суду Дніпропетровської області від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримала дублікат виконавчого листа (а. с. 85-87), який направлено для виконання до Новомосковського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області.
27 вересня 2017 року державним виконавцем Новомосковського МВ ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-782/11, виданого 15 грудня 2011 року Покровським районним судом Дніпропетровської області (а. с. 96).
Згідно з розрахунком державного виконавця заборгованість відповідача за аліментами за період з 13 вересня 2014 року до 01 жовтня 2017 року становила 20 027,86 грн. Станом на 10 жовтня 2017 року заборгованість зі сплати аліментів відсутня (а. с. 95).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ") передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.