ПОСТАНОВА
Іменем України
15 вересня 2020 року
Київ
справа №460/37/19
адміністративне провадження №К/9901/6868/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 460/37/19 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської районної державної адміністрації та Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування запису, визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року (головуючий суддя - Щербаков В. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року (суддя-доповідач - Качмар В. Я., судді: Курилець А. Р., Мікула О. І.),
ВСТАНОВИВ:
У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), Рівненської районної державної адміністрації (далі - Рівненська РДА), в якому просив визнати протиправним та скасувати запис Рівненської РДА про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27 листопада 2012 року, визнати протиправною та скасувати вимогу від 9 листопада 2018 року №Ф-16234-17 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 15819,54 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ще в 2001 році припинив підприємницьку діяльність і не є суб`єктом підприємницької діяльності. Позивач зазначає, що відомості про нього в 2012 році до ЄДР були внесені не на підставі волевиявлення позивача. Припинення підприємницької діяльності підтверджується і фактом не заміни позивачем недійсного свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Відповідно, на переконання позивача, ГУ ДФС у Рівненській області незаконно надіслало йому оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки ) в сумі 15819,54 грн.
Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ОСОБА_1 , зареєстрований Рівненською районною державною адміністрацією як суб`єкт підприємницької діяльності 12 жовтня 1998 року, що сторонами не заперечується.
Під час судового розгляду позивач зазначав, що у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Російської Федерації у 2001 році припинив підриємницьку діяльність.
Згідно з інформацією наданою управлінням Державної міграційної служби України в Рівненській області ОСОБА_1 3 червня 2012 року звернувся із заявою про повернення на постійне проживання в Україну та 11 серпня 2012 року Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області йому видано паспорт громадянина України (а.с.13).
Головним управлінням ДФС у Рівненській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-16234-17 від 9 листопада 2018 року з єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн (а.с.8).
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що Інформацію про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця, було включено до Єдиного державного реєстру 26 листопада 2012 року на підставі відомостей, отриманих від тимчасової міжвідомчої спеціальної комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців. Зазначений запис внесено до ЄДР на підставі наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 575/5 "Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", а тому підстави для визнання його протиправним і скасування відсутні.
Суди визнали безпідставними доводи позивача, що у 2001 році він припинив підприємницьку діяльність, подавши відповідну заяву до органу реєстрації, оскільки докази подання такої заяви та зняття його з реєстраційного та податкового обліку в матеріалах справи відсутні. Крім того, лише подання заяви про припинення підприємницької діяльності було недостатньо, оскільки законодавчо було встановлено вчинення інших дій, направлених на остаточне припинення цієї діяльності. Доказів подання повного пакету документів для скасування реєстрації підприємницької діяльності позивачем не надано.
Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до ЄДР внесено рішення фізичної особи-підприємця про припинення підприємницької діяльності лише 6 грудня 2018 року.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Враховуючи, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у спірний період, за який винесена вимога, діяльність позивача як фізичної особи - підприємця не була припинена, а отже і статусу платника єдиного внеску він не був позбавлений, суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 є платником єдиного внеску згідно із Законом №2464-VI та повинен був сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану та з 2017 року (набрання законної сили змінами до Закону №2464-VI) навіть у разі відсутності доходу у сумі не меншій за розмір мінімального страхового внеску.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована фактично доводами адміністративного позову. Позивач наголошує, що до державного реєстратора заяв про державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, він не подавав. Тому, на переконання позивача, на нього не поширюється дія Закону № 2464-VI. Позивач вважає, що ГУ ДФС мало підстави для звернення до суду з позовом про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, враховуючи неподання ним звітності. Крім того, без проведення перевірки, вимога не могла бути винесена.
Рівненська РДА подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
ГУ ДФС правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд ухвалою від 23 березня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вимог, пред`явлених до Рівненської РДА, колегія суддів виходить з такого.
На момент виникнення спірних правовідносин, відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулював Закон України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV), який набрав чинності 1 липня 2004 року.
Частина перша статті 4 Закону № 755-IV визначає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до приписів статті 4 вказаного Закону, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема:
1) обов`язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;
2) публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;
7) об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.
Приписами частини четвертої статті 9 вказаного Закону встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця:
1) прізвище, ім`я, по батькові;
2) дата народження;
3) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта).
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень названого Закону, в редакції, чинній на час його прийняття, державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
За встановленими судами обставинами, ОСОБА_1 12 жовтня 1998 року був зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності та мав Свідоцтво про державну реєстрацію.
1 липня 2010 року прийнято Закон України N 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390-VI), який набрав чинності 3 березня 2011 року.
Пункти 2 - 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачали, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Отже, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, закінчувався 3 березня 2012 року. Відповідно, з цього часу свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважалися недійсними. При цьому, за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Подібна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 808/2771/14 (провадження №К/9901/13943/19).
За приписами пункту 9 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Відповідно до пунктів 1.2, 3.1 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №575/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 квітня 2012 року за №569/20882 (далі - Положення), комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до ЄДР (далі - невключені суб`єкти). Завданням комісії є проведення інвентаризації невключених суб`єктів.
Згідно з пунктом 4.3 Положення, комісія: розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до ЄДР, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до ЄДР, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України.
Пунктом 5 наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №575/5 передбачено, що державні реєстратори юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повинні забезпечити включення до ЄДР відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Таким чином, строки включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, визначені пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали застосуванню виключно у випадках самостійного подання ними реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання протиправним і скасування запису Рівненської РДА про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27 листопада 2012 року.
Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Рівненської РДА підлягають залишенню без змін.
Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій в частині вимог до ГУ ДФС про визнання протиправною і скасування вимоги, колегія суддів виходить з такого.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 1 січня 2017 року по 31 жовтня 2018 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набув статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не звертався до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.