ПОСТАНОВА
Іменем України
15 вересня 2020 року
Київ
справа №500/1762/19
адміністративне провадження №К/9901/5298/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №500/1762/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року (головуючий суддя - Баранюк А. З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року (головуючий суддя - Довга О. І., судді: Бруновська Н. В., Запотічний І. І.),
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5756-54 від 13 травня 2019 року в сумі 21030,90 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вона була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою у 1996 році. З 2008 року вона постійно проживає в Сполучених Штатах Америки, а з 22 травня 2013 року отримала громадянство Америки. Зазначає, що вона не зверталася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі. На її переконання реєстрація суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою не є тотожним державній реєстрації фізичної особи-підприємця у розумінні Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а тому відсутні підстави вважати її підприємцем та, відповідно, платником єдиного внеску. Також, позивач вважає, що без проведення перевірки і складення відповідного акту, відповідач не мав права виносити спірну вимогу.
Протокольною ухвалою від 24 вересня 2019 року Тернопільський окружний адміністративний суд здійснив заміну відповідача Головне управління ДФС у Тернопільської області на його правонаступника - Головне управління ДПС у Тернопільської області.
Тернопільський окружний адміністративний суд рішенням від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
12 грудня 1996 року ОСОБА_1 зареєстрована Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради народних депутатів, як суб`єкт підприємницької діяльності-фізичної особи про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 837, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (а.с. 27) та 13 грудня 1996 року взята на облік в ДПА у місті Тернополя.
Згідно з відомостями із підсистеми "Облік платежів" ІС "Податковий блок" заборгованість ОСОБА_1 з єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року становить 21030,90 грн (а.с. 47-49).
У зв`язку із наявністю боргу, 13 травня 2019 року Головне управління ДФС у Тернопільській області сформувало і направило позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5756-54 У в сумі 21030,90 грн за період 2017-2018 роки.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання Акта перевірки. Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках особи, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями чинним законодавством не передбачено.
Позивач не надав докази, які б підтверджували її право на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі частини 4 статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI), а тому позивач зобов`язана була сплачувати єдиний внесок у період, за яким ГУ ДФС правомірно сформувало і направило позивачеві спірну вимогу.
Доводи позивача про відсутність у неї статусу фізичної особи-підприємця суди визнали безпідставними, оскільки позивач була зобов`язана у встановлений строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Однак, такий обов`язок вона не виконала, і саме внаслідок цього в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР) відсутні відомості про неї, як фізичну особу-підприємця. Відсутність відомостей в ЄДР не спростовує сам факт реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця. При цьому, засвідчення факту позбавлення статусу підприємця фізичною особою здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру, а тому лише з внесенням відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР фізична особа-підприємець вважається припиненою.
Однак, доказів того, що з моменту реєстрації позивачки як фізичної особи-підприємця до моменту виставлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5756-54 від 13 травня 2019 року, підприємницька діяльність була припинена у встановленому законом порядку із внесенням про це відповідного запису до ЄДР матеріали справи не містять.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5756-54 від 13 травня 2019 року, в сумі 21030, 90 грн.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставах:
пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
З огляду на зміст касаційної скарги, підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтована тим, що позиція суду апеляційної інстанції суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19, відповідно до якого: "Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем".
Підстава касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України обґрунтована тим, що позивач до державного реєстратора заяв про державну реєстрацію фізичною особою-підприємцем чи про включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 1 липня 2004 року, відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі - не подавала. Не подавала також і заяву до контролюючого органу про взяття її на облік платником єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ. Тому, на переконання позивача, на неї не поширюється дія Закону № 2464-VI.
Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи та вимоги касаційної скарги в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів, перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ним норм процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, виходить з такого.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що правовідносини у справі, у якій подана касаційна скарга, і у справі № 440/2149/19, у якій викладено висновок Верховного Суду, є подібними, оскільки вона, як і позивач у справі № 440/2149/19 у період, за який винесена спірна вимога, була найманим працівником.
Натомість, як вбачається з постанови Верховного Суду від 4 грудня 2019 року її висновок стосується правового регулювання сплати єдиного внеску фізичною особою-підприємцем, яка є найманим працівником і за яку у спірний період такий внесок сплачувався роботодавцем за чинним законодавством України.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що вона з 2008 року постійно проживає в Сполучених Штатах Америки, що підтверджується виданим посвідченням постійного жителя США від 19 березня 2008 року. У період з 2014 року по теперішній час офіційно працює лікарем з повною зайнятістю, а саме на посаді "Завідувач 5 хірургічними відділами" в приватній клініці в місті Mankato (Міннесота) в Сполучених Штатах Америки.
Враховуючи, що єдиний внесок - це обов`язковий платіж до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування, що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, колегія суддів вважає, що перебування позивача у трудових відносинах в Сполучених Штатах Америки свідчить про відмінність як фактичних обставин, так і правовідносин в цілому, від тих, які були предметом розгляду у справі № 440/2149/19.
Отже, правовідносини у справах не є подібними, відповідно, висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, не може бути застосований у спорі, що виник між сторонами у цій справі.
У зв`язку з викладеним, у цій справі наявні підстави для закриття касаційного провадження, відкритого в частині визначеної підстави касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Перевіряючи правильність висновків судів попередніх інстанцій, що відсутність відомостей в ЄДР не спростовує сам факт реєстрації позивача, як фізичної особи-підприємця, колегія суддів в межах визначеної підстави для касаційного оскарження - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України виходить з такого.
У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 1 січня 2017 року по 30 квітня 2019 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.