ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду Британчука В.В., Бакуліної С.В., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б. у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 за його заявою про перегляд судових рішень з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом (справа № 1-27/10, провадження № 13-22зво20)
Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року ОСОБА_1 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених пунктами 6, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК), до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
За вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні в с. Тіньках Чигиринського району Черкаської області низки злочинів, зокрема, розбоїв й умисних вбиств.
Так, 04 жовтня 2004 року, 11 листопада та 22 грудня 2007 року, 17 травня та 06 липня 2009 року ОСОБА_1 вчинив розбої з умисними вбиствами з корисливих мотивів осіб похилого віку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відповідно.
Крім того, 24 березня 2008 року він вчинив повторно крадіжку грошей ОСОБА_7 на загальну суму 16 150 грн з проникненням у житло.
Також, влітку 2005 року ОСОБА_1 в с. Липняжці Добровеличківського району Кіровоградської області без передбаченого законом дозволу придбав 76 бойових патронів калібру 5,6 мм, які перевіз у с. Теньки, де зберігав за місцем проживання до 11 липня 2009 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2011 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а його та захисника касаційні скарги - без задоволення.
Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) «ОСОБА_1 проти України» від 09 січня 2020 року встановлено порушення у справі ОСОБА_1 п. 1, п.п «с» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) у зв`язку з обмеженням права заявника на захист, коли він 10 липня 2009 року дав показання про визнання вини в умисних вбивствах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 Т аке порушення, на думку ЄСПЛ, полягало у наступному. Після допиту 10 липня 2009 року ОСОБА_1 як обвинуваченого слідчим Пав. в межах кримінальної справи щодо вбиства ОСОБА_6 , під час якого заявник відмовився від права на правову допомогу, його було доставлено до слідчого П. і він уперше зізнався у крадіжці з будинку ОСОБА_8 , а потім у вчиненні низки вбивств, стосовно чого слідчий склав п`ять явок з повинною заявника. При цьому ЄСПЛ зазначив, що з показань працівників міліції під час розгляду справи на національному рівні вбачається, що вони знали про намір заявника зізнатися у вчиненні вбивств, оскільки він, нібито, повідомив їх про це. Тому працівники міліції мали всі підстави підозрювати ОСОБА_1 у вчиненні кількох вбивств, оскільки на той момент він вже зізнався у вчиненні вбиства ОСОБА_9 Отже, органам влади мало бути відомо про правові наслідки, до яких призвело б таке обвинувачення, у тому числі ризик довічного позбавлення волі, та що національне законодавство не передбачало відмови від права на правову допомогу у справах, пов`язаних з таким обвинуваченням, і давало заявнику право на обов`язкову участь захисника. Але, як встановив суд, ніщо не свідчить, що працівники міліції роз`яснили заявнику, який не мав юридичного досвіду, можливі наслідки його зізнавальних показань перед їхнім протоколюванням і забезпечили присутність захисника. Суд констатував, що попередня відмова від правової допомоги, зроблена заявником 10 липня 2009 року щодо обвинувачення у вчиненні вбиства ОСОБА_9, не могла вважатись дійсною у зв`язку з подальшими зізнавальними показаннями, і ці зізнавальні показання, відповідно, не могли вважатися такими, що були надані після ефективної відмови. Суд дійшов висновку, що у цей день, коли заявник надав вказані показання, його право на правову допомогу було обмежене (пункти 13, 69, 70, 71, 72 рішення).
Зміст цих явок з повинною, зокрема, стосовно вбивств жінок, було використано для обвинувачення в їх вчиненні ОСОБА_1 та для його засудження.
У зв`язку з цим ЄСПЛ визнав, що Уряд України переконливо не довів, що за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13
У заяві ОСОБА_1 , з урахуванням пояснень у судовому засіданні, просив переглянути судові рішення у його справі з підстави установлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, скасувати вирок апеляційного суду та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник стверджував, що в основу судових рішень стосовно нього, як констатовано ЄСПЛ, покладено, крім іншого, докази, отримані з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону (порушення його права на захист), а саме - дані з його явок з повинною.
09 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) переглянула справу та постановила:
Заяву ОСОБА_1 про перегляд судових рішень з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом задовольнити частково.
Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 19 жовтня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду У